Я (Романтика). Микола Хвильовий
Читать онлайн книгу.нову групу версальців, здається, всі черниці, вони на ринку вели одверту агітацію проти комуни.
Я входив у ролю. Туман стояв перед очима, і я був у тім стані, який можна кваліфікувати, як надзвичайний екстаз.
Я гадаю, що в такім стані фанатики йшли на священну війну.
Я підійшов до вікна й сказав:
– Ведіть!
…В кабінет увалився цілий натовп черниць. Я цього не бачив, але я це відчував. Я дивився на город. Вечоріло. – Я довго не повертався, я смакував: всіх їх через дві години не буде! – Вечоріло. – І знову передгрозові блискавиці різали краєвид. На дальньому обрії за цегельнею підводились димки. Версальці насідали люто й яро – це передають у телефон. На пустельних трактах зрідка виростають обози й поспішно відступають на північ. У степу стоять, як дальні багатирі, кавалерійські сторожові загони.
Тривога.
У городі крамниці забиті. Город мертвий і йде в дику середньовічну даль. На небі виростають зорі й проливають на землю зелене болотяне світло. Потім гаснуть, пропадають.
Але мені треба спішити! За моєю спиною група черниць! Ну да, мені треба спішити: в підвалі битком набито.
Я рішуче повертаюсь і хочу сказати безвихідне:
– роз-стрі-лять!..
але я повертаюсь і бачу – прямо переді мною стоїть моя мати, моя печальна мати, з очима Марії.
Я в тривозі метнувся вбік: що це – галюцинація? Я в тривозі метнувся вбік і скрикнув:
– Ти?
І чую з натовпу женщин зажурне:
– Сину! мій м’ятежний сину!
Я почуваю, що от-от упаду. Мені дурно, я схопився рукою за крісло й похилився.
Але в той же момент регіт грохотом покотився, бухнувся об стелю й пропав. То доктор Тагабат:
– «Мамо»?! Ах ти, чортова кукло! Сісі захотів? «Мамо»?!!
Я вмить опам’ятався й схопився рукою за мавзер.
– Чорт! – і кинувся на доктора.
Але той холодно подивився на мене й сказав:
– Ну, ну, тихше, зраднику комуни! Зумій розправитись і з «мамою» (він підкреслив «з мамою»), як умів розправлятися з іншими.
І мовчки одійшов.
…Я остовпів. Блідий, майже мертвий, стояв я перед мовчазним натовпом черниць із розгубленими очима, як зацькований вовк. (Це я бачив у гігантське трюмо, що висіло напроти.)
Так! – схопили нарешті й другий кінець моєї душі! Вже не піду я на край города злочинно ховати себе. І тепер я маю одно тільки право:
– нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє власне «я».
І я голови не загубив.
Мислі різали мій мозок. Що я мушу робити? Невже я, солдат революції, схиблю в цей відповідальний момент? Невже я покину чати й ганебно зраджу комуну?
…Я здавив щелепи, похмуро подивився на матір і сказав різко:
– Всіх у підвал. Я зараз буду тут.
Але не встиг я цього промовити, як знову кабінет задрижав од реготу.
Тоді я повернувся до доктора й кинув чітко:
– Докторе Тагабат! Ви, очевидно, забули, з ким маєте діло? Чи не хочете й ви в штаб Духоніна… з цією сволоччю) – я махнув рукою в той бік, де стояла моя мати, і мовчки вийшов із кабінету.
…Я за собою нічого