Вальдшнепи. Микола Хвильовий
Читать онлайн книгу.
чому не припустити, що мені душно на своїй вітчизні? – загадково посміхнулась Аґлая. – В таких випадках можна зробитись навіть киргизом тощо… коли в Киргизії є оддушина.
Товариш Вовчик раптом позіхнув і, розкинувши руки, ліг на траву.
– А все-таки, коли правду говорити, – сказав він, – нічого я не зрозумів із твоїх балачок. Якось дуже плутано, майже так, як у Дмитрія. Політика, політика й політика, і відсутність усякої ясности… Ти, часом, не комуністка?
Аґлая засміялась. Їй все-таки Вовчик, їй-богу, подобається: поруч із безпримірною наївністю такий тонкий сарказм. Коли б вона належала до компартії, їй би від такої репліки безперечно не поздоровилось. Тепер вона розуміє Карамазова й розуміє, чому він не хоче покінчити зі своєю КП(б)У.
– Ти, будь ласка, не приписуй мені того, що я й не думав говорити, – стривоженим голосом сказав лінгвіст.
– Ти одмовляєшся? – усміхнулась Аґлая. – Тоді я прошу пробачення: мені здалося чомусь, що ти багато відважніш самого себе.
Товариш Вовчик широко позіхнув. Він підсвиснув своєму ловеракові й сказав:
– Ну, добре. Постановимо, що розмову скінчено. Тепер запитання: ти сьогодні вийдеш до Дмитрія?
– А ти дуже хочеш, щоб я вийшла?
– Звичайно.
– А чому тобі так хочеться, щоб я вийшла?
– Тому, що коли й далі Дмитрій буде з таким настроєм, то з нашого полювання нічого не вийде… І потім мені дуже обридли ці фокуси.
– Словом, ти хочеш, щоб я обов’язково вийшла?
– Звичайно.
– Ну, тоді я обов’язково не вийду.
– А я тоді з тобою й говорити не схочу, – обурився Вовчик. – І взагалі я страшенно шкодую, що прогаяв стільки часу.
Аґлая зареготала. Ах, який він смішний, цей Вовчик! Він «прогаяв стільки часу»! Хіба все його життя не є порожнє місце в світовому рухові? Відкіля це він узяв, що йому дано якось там «гаяти чи не гаяти час»?
– Проте ти на мене не гнівайся, друже. Це я жартую, – сказала вона.
Але Вовчик і без пробачення не ображається; він не мало чув таких компліментів хоч би від того ж Дмитрія. Вони його зовсім не обходять. Його тільки дивує, чому це «пастир» (він таки з’іронізував) не хоче йти до своєї вівці… Словом, до побачення!
Вовчик підвівся вже і йде до паркану. Тоді з-за повітки вискакує тьотя Клава й бере його під руку. Вона запевняє лінгвіста, що й не думала підслухати його розмову, але вона ставить такі дві вимоги: перша – Вовчик дає чесне слово, що Дмитрій нічого не знає про те, як думає про нього Аґлая («моя племінниця, бачиш, з одного боку, висококультурна людина, а з другого – якась дуже необережна і одверта до безумства»).
– Таке слово я вже дав Аґлаї, – незадоволено сказав лінгвіст.
– А друга, – продовжувала тьотя Клава, – я тебе прошу поцілувати мене по секрету в оце праве вушко й піти зі мною до Євгенія Валентиновича. Тепер тобі нічого турбуватись: Женя вже знає, що ти сидиш з Аґлаєю, і хоче зіграти з тобою в шахи.
Вовчик зараз не має бажання грати в шахи: йому треба піти до