Процес. Америка. Франц Кафка
Читать онлайн книгу.
розум. Те, що оцей, наприклад, – він показав на Вілема, – намолов про своє життя, – сміх, та й годі. Подивіться, який він гладкий, – перші удари різкою взагалі йому тільки сало полоскочуть. А знаєте, чому він такий гладкий? Бо взяв собі звичай поїдати сніданок усіх заарештованих. Хіба він не з’їв вашого сніданку? Тож я казав вам. Але чоловік із таким черевом нізащо й ніколи не стане екзекутором, про це й мови нема.
– А є й череваті екзекутори, – зауважив Вілем, розстібаючи пасок.
– Нема, – заперечив екзекутор і впоперек шмагонув його різкою по шиї, тож бідолаха аж присів, – і пам’ятай: тобі треба не підслухати, а роздягатись.
– Я дам тобі добру винагороду, якщо ти відпустиш їх, – запропонував К. і витяг, уже не дивлячись на екзекутора, – такі оборудки обом сторонам найкраще проводити з опущеними очима, – гаманця.
– Щоб ти потім виказав ще й мене, – відмовився екзекутор, – і я теж покуштую різок. Ні-ні!
– Та май розум, – переконував його К., – якби я хотів, щоб їх покарали, я б тепер не давав за них викуп. Я можу просто зачинити двері, більше нічого не бачити й не чути і спокійнісінько піти собі додому. Але ж я цього не роблю, радше я щиро намагаюся визволити їх; якби я здогадувавсь, що їх каратимуть або лише можуть покарати, то ніколи б не назвав їхніх прізвищ. Я, власне, навіть не вважаю, що вони винні, винна вся ваша організація, винні високі судовики.
– Щира правда! – вигукнув вартовий і одразу дістав різкою по вже оголеній спині.
– Якби над твоєю різкою тут був іще якийсь вищий суддя, – казав далі К., пригинаючи різку, що знову мала знятись у повітря, – я б і справді не заважав тобі їх бити, навпаки, ще б дав гроші, щоб ти покріпився задля доброї справи.
– Твої слова начебто скидаються на правду, – промовив екзекутор, – але мене хабарами не купиш. Мене приставили бити різками, тож я й б’ю.
Вартовий Франц, що досі майже не озивався, напевне, сподіваючись успіху від намагань К. урятувати їх, підійшов тепер, у самих штанях, до дверей, повиснув, ставши навколішки, в К. на руці й зашепотів:
– Якщо не можна домогтися рятунку для нас обох, спробуйте визволити бодай мене. Вілем старший за мене, тож, хоч як подивись, він не такий вразливий, як я; крім того, кілька років тому його вже карали різками, а я такої ганьби ще не зазнав, і тільки Вілем спонукав мене до такої непорядної поведінки, бо він мій наставник і в доброму і в злому. Там під банком чекає коло виходу моя наречена, а мені соромно, що я в такому жалюгідному стані. – І Франц полами жакета К. витер залите слізьми обличчя.
– Я більше не чекатиму, – мовив екзекутор, схопив різку обома руками і вперіщив Франца, тим часом Вілем скоцюрбивсь у кутку і нишком, не зважуючись повертати голови, приглядався до екзекуції. Знявся лемент, Франц репетував без угаву й не міняючи тону, здавалося, то навіть не людський крик, а скрегіт катованого механізму, зойки виповнили ввесь коридор, їх, певне, чути в усьому будинку.
– Не кричи! – наказав К., уже не в змозі стриматись, а потім, напружено