Гітара, кості, кастет. Фрэнсис Скотт Фицджеральд
Читать онлайн книгу.
– для цього знадобилася година на клопітке порпання в запилюжених гросбухах та корінцях чеків – Джон Джексон якийсь час мовчки його вивчав.
– У цієї жінки грошей більше, ніж у вас, – бурчав Фавлер за його плечима. – Що не день, то новий капелюшок. Закладаюсь, зі свого гаманця вона не віддала ні цента, все тільки в інших випрошує.
Джон Джексон не відповідав. У голові в нього крутилася думка про те, що місіс Ролстон однією з перших у місті заборонила Еллері Джексону вхід у свій будинок. Вона, звісно, мала цілковите право, та все ж, якби Еллері в своєму шістнадцятирічному віці зацікавився якоюсь милою панянкою…
– Завітав Томас Джей Макдауелл. Бажаєте його прийняти? Я повідомив, що не знаю, чи ви на місці: у вас, як на мене, містере Джексоне, сьогодні втомлений вигляд.
– Я прийму його, – перервав клерка Джон Джексон.
Силует Фавлера віддалявся, і Джексон споглядав його незвично уважним поглядом. Що приховує ця людина під своєю розпливчастою добродушністю? Кілька разів, без відома Фавлера, Джексон ловив його на тому, що той, аби підлеститися до колег, передражнював боса. Передражнювання було не таке вже й беззлобне, але тоді Джон Джексон тільки всміхнувся, тепер же ж ця картина чомусь закралася в голові.
– Ну звісно, він вважає мене за дурня, – пробурмотів задумано Джон Джексон, – від нього ж давно немає ніякого пуття, а я його не звільняю. Хто ж поважатиме того, кого дурять.
Томас Джей Макдауелл – великий, розмашистий суб’єкт із масивними, білими руками – мов вихор влетів у кімнату. Коли б Джону Джексону довелося пригадати список ворогів, він розпочинався б із Тома Макдауелла. Протягом двох десятків років ці двоє незмінно розходилися з усіх питань діяльності муніципалітету, а в 1908 році ледь не влаштували публічну бійку, оскільки Джексон зізнався газетярам, що Макдауелл – найгірший з політиків за всю історію міста – а це знав кожен. Зараз все забулося; від колишньої ворожнечі залишився якийсь особливий спалах в очах при випадковій зустрічі.
– Вітаю, містере Джексоне, – з показовою сердечністю розпочав Макдауелл. – Нам треба ваша допомога та ваші гроші.
– З якої нагоди?
– Завтра вранці в «Орлі» вам покажуть план нового залізничного вузла. Єдиною перешкодою може стати місце розташування. Нам потрібна ваша земля.
– Що?
– Залізниця повинна зайняти двадцять акрів по цей бік річки, там, де стоїть ваш товарний склад. Якщо ви продасте його за копійки – буде вокзал, якщо ні – то коту під хвіст.
Джексон кивнув.
– Зрозуміло.
– І скільки ви візьмете? – лагідно запитав Макдауелл.
– Анітрохи.
Відвідувач здивовано роззявив рота.
– Тобто це подарунок?
Джон Джексон звівся.
– Я втомився бути місцевим цапом-відбувайлом, – рівним голосом вимовив він. – Ви викинули на вітер єдиний справедливий, для всіх задовільний план, бо він втручався у ваші таємні інтереси. Перед вами постала стіна, і ви вирішили знайти вихід моїм коштом. Я повинен позбутися свого