Гітара, кості, кастет. Фрэнсис Скотт Фицджеральд
Читать онлайн книгу.
дня, коли літній плющ вже встиг оповити хиткі боки червоної гойдалки на газоні, містер Джим Пауелл, штат Джорджія, повернувся з шумом в її життя. Вони, як і тоді, всілися на розлогій веранді.
– У мене з’явився грандіозний план, – повідомив він їй.
– Ви, як і збиралися, працювали таксистом?
– Так, мем, та бізнес з цього поганенький. Я чергував біля всіх цих готелів та театрів, проте пасажирів не дочекався.
– Жодних?
– Ну, одного вечора декілька п’яних молодиків всілися до мене, та тільки-но я рушив з місця, як авто розвалилося на частини. А наступного вечора дощило й інших таксі не було, то до мене сіла леді: сказала, що до неї довго пішки добиратися. Та на пів шляху змусила мене зупинитися й вийшла з авто. Так і побрела під дощем – певно, з розуму зійшла. Доволі специфічна публіка в Нью-Йорку.
– І ви повертаєтеся додому? – співчутливо запитала Амантіс.
– Ні, мем. У мене зародилася ідея, – його голубі очі звузилися. – Цей ваш перукар, з волоссям на рукавах, бував у вас?
– Ні. Він… він більше не приходить.
– Ну, тоді першочергово я б хотів залишити своє авто у вас. Його колір не підходить для таксі. В оплату за збереження можете їздити на ньому скільки завгодно. Нічого поганого з ним не станеться, тільки майте з собою напоготові молоток та цвяхи.
– Я про нього попіклуюся, – перебила Амантіс, – та куди ж-бо ви зібралися?
– Саутгемптон. Це, мабуть, найпривабливіше місце з усіх тих, що поблизу – туди я й зібрався.
Амантіс від здивування стрибнула на ноги.
– І що ви там робитимете?
– Слухайте, – Джим довірливо прихилився до неї. – Ви справді хотіли б стати нью-йоркською світською леді?
– Ще і як.
– Це все, що потрібно було вияснити, – нерозбірливо озвався він. – Ви просто пару-трійку тижнів чекайте тут, на цій веранді… і спіть собі. А якщо навідуватимуться до вас перукарі з волоссям на рукавах, то гоніть їх. Кажіть, що спати хочеться.
– А потім що?
– Потім пришлю вам звістку. Повідомите старому батечку, що він може судити всіх, кого хоче, проте за танці не посміє. Мем, – продовжував він рішучим тоном, – Світськість! Та через місяць я забезпечу вам таку світськість, що й зроду вам не снилася.
Далі Джим волів не говорити нічого. Тримався він так, що можна було подумати: він доставить Амантіс до моря розваг й почне зі всієї сили занурювати її туди зі словами: «Ну як, мем, вам достатньо весело? А чи не підкинути більше розваг, мем?»
– Що ж, – протягнула Амантіс, ліниво міркуючи, – розкіш липневого й серпневого сну мало з чим зрівняється, та якщо напишете листа, я із задоволенням заскочу в Саутгемптон.
Джим щасливо схопився за пальці.
– Світськість, – запевнив її своїм командним тоном, – яка вам і не снилася.
Через три дні у двері громіздкого й приголомшливого маєтку Медісон-Харлан в Саутгемптоні постукав молодик із жовтим пером у солом’яному капелюсі. У дворецького він запитав, чи в будинку проживають юні особи віком від шістнадцяти до двадцяти.