1984. Джордж Оруэлл
Читать онлайн книгу.
Ти пам’ятав визначні події, які найшвидше взагалі не відбувалися ніколи, ти пам’ятав деталі різних інцидентів, але без відтворення їх загальної атмосфери, також були довгі, порожні, мов аркуш чистого паперу, періоди, де ти не міг визначити або пригадати взагалі нічого Тоді все було іншим. Іншими були навіть назви країн і контури їх на карті. Злітна смуга I, наприклад, називалася тоді інакше: вона називалася Англією або Британією, а ось Лондон – Вінстон пам’ятав це більш-менш твердо – завжди називався Лондоном.
Вінстон не міг чітко пригадати такий час, коли б країна не воювала; але, мабуть, на його дитинство припав досить тривалий мирний період, тому що одним із найбільш ранніх спогадів був повітряний наліт, що всіх заскочив зненацька. Може, саме тоді й скинули атомну бомбу на Колчестер. Самого нальоту він не пам’ятав, а пам’ятав тільки, як батько міцно тримав його за руку і вони швидко спускалися, спускалися, спускалися кудись під землю, коло за колом, гвинтовими сходами, що гуділи під ногами, і він втомився від цього, запхикав, і вони зупинилися відпочити. Мати йшла, як завжди, мрійливо і повільно, далеко відставши від них. Вона несла маленьку сестричку – а може, просто ковдру: Вінстон не був упевнений, що на той час сестра вже з’явилася на світ. Нарешті, вони прийшли на людне, гучне місце – він зрозумів, що це станція метро.
На кам’яній підлозі сиділи люди, інші тіснилися на залізних банкетках. Вінстон із батьком і матір’ю знайшли собі місце на підлозі, а біля них на банкетках сиділи поряд двоє старих людей. Старий у пристойному темному костюмі й зрушеній на потилицю чорній кепці, абсолютно сивий; обличчя в нього було червоне, в блакитних очах стояли сльози. Від нього тхнуло джином. Несло наче від усього тіла, ніби він пітнів джином, і можна було уявити, що сльози його – теж чистий джин. П’яненький був старий, але весь його вигляд висловлював непідробне і нестерпне горе. Вінстон дитячим своїм розумом здогадався, що з ним сталася жахлива біда – і її не можна пробачити й не можна виправити. Він навіть зрозумів, яка. У старого вбили кохану людину – може, маленьку онуку. Кожні дві хвилини старий повторював:
– Не треба було їм вірити. Адже говорив я, мати, говорив чи ні? Ось що значить їм вірити. Я завжди говорив. Не можна було вірити цим падлюкам.
Але що це за падлюки, яким не можна було вірити, Вінстон уже не пам’ятав.
Відтоді війна тривала безперервно, хоча, щиро кажучи, не одна і та сама війна. Кілька місяців, знову ж в його дитячі роки, йшли безладні вуличні бої в самому Лондоні, і дещо пригадувалося дуже жваво. Але простежити історію тих років, визначити, хто з ким і коли бився, було абсолютно неможливо: не збереглося жодного письмового запису, жодного усного переказу, навіть жодного найдрібнішого натяку, що розташування протиборчих сил було хоч трохи інакшим, ніж тепер. Нині, наприклад, у 1984 рік (якщо рік – точно 1984-й) Океанія воювала з Євразією й була в союзі з Остазією. Ні публічно, ні сам на сам ніхто не згадував про те, що в минулому відносини трьох держав могли бути іншими. Вінстон