Андрій Лаговський. Агатангел Кримський
Читать онлайн книгу.
раз – нема помилки. Перевірив удруге – тож само нема.
– Я, мамо, після обід сам піду до Лоначевської, – сказав він до матері начебто зовсім спокійним тоном.
– Ой, я боюся, щоб ти часом не наплескав їй чого.
На те син одвітив рівним голосом:
– Ні, я попросту покажу їй, де її помилка. Бо хто ж покаже, як не я?
– Ну, добре, – заспокоїлася мати. – Та не забудь, що вона на ймення Клавдія Петрівна.
– Клавдія Петрівна? Гаразд! Нехай і Клавдія Петрівна!
V
О п’ятій годині Лаговський вдяг на себе свій новий студентський китель і пішов до господи Лоначевських. (Спершу він хотів був одягнутися задля візити якнайгірше, та потім передумавсь.) Смикнув він за дзвоник. Довго ніхто не виходив, нарешті одчинила двері якась гарна дама.
– Вибачайте, – защебетала вона по-російськи, цікаво дивлячись на молодого, доволі вродливого студента, – сама одчиняю, бо всі покоївки свої порозсилала… Ви, певне, до чоловіка? Його вдома немає.
– Ні, я до самої пані Лоначевської… Я Лаговський, – похмуро одмовив гість.
– Лоначевська – то я… Прохаю до вітальні… Сюди… Ну от… Сідайте, будьте ласкаві.
Вона й сама сіла та й налагодилася слухати панича.
– То ви син… мадам Лаговської?.. Вибачайте, я не знаю, як вона буде на ймення і по батюшці.
– Марії Степанівни Лаговської, – трошки іронічно підказав молодик. («Бач! – обуривсь він на думці. – Вона навіть не знає, як мама зветься! А мама й поза очі титулує її на ймення і по батькові! Що за бридкий сервілізм!») – Я вчора поробив рахунки мамі і можу завірити, що зовсім гаразд. Як же ви сьогодні сказали, що буцім я наплутав, то я знов двічі перевірив… (Голос йому задрижав)… Я помилок не робив… (Він засапувався)… бо я студент четвертого курсу математичного факультету… А вже ж обдурювати вас я тож само не хотів… Ви сказали перед покоївкою, буцім мама хотіла в вас украсти тридцять копійок…
– Як прийде покоївка з города, то я її зараз геть витурю, бо мені не треба такої язикатої, – спокійненько сказала суддіїха. – А щодо помилок, то воно таки може бути, що помилилась я, а не ви. Правду кажучи, я порахувала аби-абияк, нашвидкуруч.
– І проте послали служанку сказати мамі, що в рахунках є помилка?!
– Ах, Боже мій! – трошки капризно одказала дама. – Ну так що ж тут такого? Послала!
– Це зветься падлюцтвом! – згукнув Лаговський, шарпнувшись на кріслі.
Лоначевська, замість спокійної ліниво-примхливої дамочки, одразу зробилася величною леді.
– Я думала, що університетська освіта зробила з вас обтесану, виполіровану людину, – процідила вона гордо й зневажливо, – та вже бачу: ніяка освіта не вижене того хамства, що зроду сидить у крові.
– Добродійко! – скрикнув парубок гнівним голосом, в якому чути було вже болючу нотку.
– Я бачу, – безжалісно тягла суддіїха далі, – що мені треба було одразу повести з вами розмову не як із студентом, а як із сином тієї перекупки, що має од мене заробіток. Тоді б я була не дочекалася ніяких