Андрій Лаговський. Агатангел Кримський
Читать онлайн книгу.
що наближався, пасажири, повиходивши на чердак, любувалися на гарненьке містечко, що над ним на шпилі ефектно панувала церква з особливо ефектним хрестом, складеним із дзеркального скла. Здавалося, нікому й на думку не могло прийти, що оце Богом благословенне затишне райське містечко було колись хижим гніздом, столицею черкеських піратів і що в цій глибокій, затишній туапсинській затоці стояла була ціла флотилія розбійницьких черкеських кораблів та човнів-фелюк, яка рискала по Чорному морю, хапала в полон християнські кораблі і приводила їх сюди, в Туапсе; з полонників, котрі багатші, ті переховувалися тут аж до викупу, а котрі бідніші – тих робили рабами або валашили і, зробивши євнухами, продавали в Туреччину задля гаремів. Одна з найкращих фабрик євнухів була колись якраз отут, у цім-о затишному Туапсе. Та ніхто з пасажирів не пригадував собі або й не знав цього… ніхто, опріч трьох, що мали тут висісти на берег.
То були – перш за все двоє молодих людей, один з них трохи старший, другий молодший і невродливий, а третя – підстаркувата дама-генеральша, мати молодшого; між нею й сином видко було схожість в обличчях, тільки що вона була непогана на вроду, а син поруч неї здавався лихою копією. Вони втрьох стояли коло поручат осібною групкою та й дивилися і на Туапсе, і на доохресні зелені гори, де колись було аж засіяно черкеськими аулами, а тепер тії гори поросли густим лісом із ліанами, що через них, – про се наші подорожні були вже читали, – не можна й продертися без сокири.
– Хто його знає, Володимире Ростиславичу! – казав старший до генеральшиного сина. – От, хоч і знаєш, що тут було люте розбійницьке гніздо і що ті черкеси-шапсуги були бичем для цілого Кавказу і що Росія добре зробила, вигнавши їх звідси в Туреччину, але, як згадаєш, що от жили вони тут у своїй батьківщині скількись тисяч літ, а тепер раптом пропали, то на душу якась меланхолія находить… Адже ще Птолемей, і Страбон, і інші грецькі історики згадують про тутешніх черкесів, або «керкетів». Аж от прийшли росіяни чисті parvenus[11] в політиці… прийшли з далекої Московщини, вигнали стародавніх тубільців тисячолітньої батьківщини з рідного гнізда…
– Не зовсім ваша правда, професоре, – в задумі озвавсь молодший, – бо хоч і на мене находить меланхолія, тільки ж не через такі сентименталії, як, приміром, «батьківщина», бо я тих сентименталій не розумію… Знаєте, я вже вам не раз казав, що я – наче лермонтовські хмаринки в небі, що «нет у них родины, нет им изгнания»… Ні, коли черкесів мені шкода, то з інакшої причини: жили собі вони, як орли, виробили були свою аристократичну культуру… піратську, рабоволодільчу культуру, се так, але ж і античні греки хіба були не пірати, не рабоволодільці? І од тих аристократів, отих орлів, що од них трепотів цілий Кавказ, прийшли та й вигнали воро́ни, сірі російські мугирі!..
Професор розсміявся.
– Га!.. І отаке каже ліберальний юрист, охоронець загальнолюдських прав! – жартівливо поглузував він. – Ну, на вашу точку я не стану!
Вискочка (