Андрій Лаговський. Агатангел Кримський
Читать онлайн книгу.
французькою, турецькою.
Мовно-культурний переклад стає осердям і колоніального роману в цьому творі. Ідеться про роман між Лаговським та грекинею Зоєю, яку професор навчає російської (імперської!) мови. Зоя, вивчаючи російську лексику, зрештою говорить йому по-турецьки «я люблю тебе». Граматика вклинюється в колоніальний роман між прибульцем і туземкою. Однак, хоча «Лаговський не вірив і мав на те свої рації» (річ у тім, що «слова ти, тебе вказують для європейця на інтимність», але «в турецькій розмові вони й не могли говорити інакше, як на ти, бо анатолійські турки й греки не кажуть до єдиної людини ви (сіз), тільки ти (сен)», його позиція як імперської людини давала владу над колонізованою й ожіноченою провінцією.
Зрештою, фізична любов виснажує Лаговського доволі швидко. Його сексуальну слабкість можна легко асоціювати із симптомом колоніальної слабкості. До цього додається і культурне розчарування грекинею як «некультурною» тубільською жінкою, яке вказує на те, що Лаговський ідентифікує себе із центром, а не з кавказькою (чи українською) периферією. Він ототожнює себе не з дикою природою колонії, але з позицією цивілізованого колонізатора. Закоханий у Зою професор зізнається, що привабливість греків полягає для нього у тому, що вони «задержують у своїй крові дещо таке, що їх одрізняє вигідно й аристократично од простих варварів», що їхня мова нагадує антично-еллінську, що їхні рухи «антично пластичні». Так він переносить на увесь народ і на окрему чарівну представницю цього народу культурні асоціації, зокрема стереотипні західні уявлення про античний грецький ідеал. Він не шукає в них романтичного ідеалу дикунства, до якого хочеться втекти від цивілізації, але хотів би зберегти свій ідеальний дух, не забруднившись дикістю і тілесністю провінції. Адже, у висліді, Зоя постає в романі просто жінкою легкої поведінки.
Любовна історія із Зоєю демаскує колоніальну свідомість Лаговського. Розчарований і обезсилений фізичною близькістю, показавшись не сильним чоловіком, а слабким і хворим, Лаговський знову, як і вдома, на Україні, переживає пароксизми істерії і, врешті-решт, утікає з Туапсе до Москви. Відпливаючи, він згадує ті місця, де йому було так добре у товаристві сімейства Шмідтів, а повернувшись до Москви, починає писати статтю «Зріст українського національного почуття за царювання Олександра ІІІ», що радше можна сприймати іронічною розв’язкою імперського любовного роману в Туапсе.
Виходить так, що лише переживши колоніальний роман і повернувшись потім до метрополії, він може серйозно аналізувати тему колоніалізму і національної свободи. Коли ж перебуває в провінції (на Україні чи на Кавказі), він ідентифікує себе з колонізатором, який шукає розваг серед тубільного населення і відчуває образу щодо низького, невідповідного стану своєї рідні. Загрозливість тубільного населення для імперської людини зазвичай несе в собі жінка, у романі Лаговського – грекиня Зоя, – вона з «таких», як говорить