Світлина Хресної Матері. Галина Горицька
Читать онлайн книгу.
коробки, однак тут все ж таки нагодився її кіт з-під ліжка і почав муркотіти, заплітаючи своєю невидимою силою її литки, немов просив цього не робити. Фаїна погладила сіру м’яку шерсть його хвоста: «Добре, котику, не буду більше бити посуд. Обіцяю…». Потім витерла сльози зі щік і поставила лікті на трюмо, впритул наблизившись до свого зображення в дзеркалі: «Я, кіт і місяць в повені. Ось така, значить, компанія в мене на моє сорокаріччя..?». Потім, ніби підкоряючись якимось невідомим раніше їй бажанням, дістала з шухляди ножиці і почала коротко обрізати своїх чорних змій. Пасма одне за одним падали на кота, і той злякано нявкнув і знову прошмигнув під ліжко.
Всередині літа, коли високе начальство в кабінетах з червоного дерева і вождями в позолочених рамках на стінах вже розробляло плани щодо залучення радянських сил та засобів на іншому континенті світу і в усю готувалось до цих дій, навчання, перевірки та інші приготування на Б-130 почастішали.
І ось, якраз в ніч з четвертого на п’яте липня, коли Фаїні Вікторівні ось-ось мало стукнути сорок, на субмарині Північного флоту раптово почалися навчання. В 4:32 ранку Михайла Сергійовича розбудив захеканий посильний і рівно о 5:10 кап-три відмічав вахтовий, як офіцера, що прибув на підводний човен.
Коли розпочалася навчальна бойова тривога, вони вийшли в Біле море і дрейфували в районі очікування поблизу Чорного мису.
Михайлу ніколи було присісти за гарячковим контролем життєдіяльності всіх агрегатів їхньої субмарини. А думки всі були звісно не про це. Нарешті, пізно ввечері п’ятого липня, після вечері з вищими офіцерами в кают-компанії, він підсів до командира другої БЧ, у котрого дружина працювала в Союзпєчаті міста Сєвєродвінськ (себто в тій самій структурі, де й Фаїна) і непомітно прошепотів: «Що з моїм проханням? Встигли?». «Сергійовичу, які квіти? У нас на носі по всім чуткам має щось таке початись, що аж думати страшно…» – набрав повні груди повітря і на одному диханні видихнув Володимир Дмитрович. «Так що, вийшло чи ні?» – прижмуривши очі, сухо запитав кап-три, котрий у душі вже розумів, до чого хилить його побратим, і починав дуже злитися. «Ні, – зізнався Дмитрович. – Думав вранці попросити жінку… Бач як виходить. Тепер навіть сам не знаю, коли її побачу. Така доля флотська».
Раптово прозвучав сигнал про занурення. І всі п’ятнадцять офіцерів, як один, синхронно встали, немов пловці аналогічної спортивної дисципліни, і дуже швидко почали залишати кают-компанію, аби розійтись по своїм відсікам. Таня почула по гучномовцю:
– По місцях стояти, до занурення готовсь!
– Перший відсік до занурення готов!
– Четвертий відсік до занурення готов!..
– Задраяти верхній рубочний люк! – зкомандував Шумков і відразу почув у відповідь:
– Верхній рубочний задраяно, зауважень немає.
– Занурення 40 метрів, з деферентом 5 градусів на ніс.
– Є погрузитися 40 метрів з деферентом 5 градусів на ніс, – відповів лоцман і за п’ять хвилин доповів по завершенню