Галицька сага. Майбутня сила. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
що я можу зробити?
– Варшава заборонила нам переводити гроші, але нічого не каже про товари, – продовжував Хроновят. – Ми можемо купувати ті самі сепаратори чи автомобілі й привозити у Край.
– А я? – не вгавав Валько.
– Вам відоме ім’я Альфред Коль? – поцікавився Палій.
– Коль? – перепитав Андрій. – Колись у Месопотамії моїм безпосереднім командиром був обер-фендрик Альфред Коль.
– Це він! – підтвердив Хроновят. – Зараз він має фірму, яка продає вантажні автомобілі. «Маслосоюз» хоче купити їх у нього.
– А до чого тут я?
– Гадаю, якщо серед покупців буде знана йому людина, то покупка пройде легше.
– Сподіваюся, у вас з вашим командиром не було конфліктів? – поцікавився Андрій Палій.
– Не гризлися, – невизначено відказав Валько.
Він думав про своє.
– От і файно! – зрадів Михайло Хроновят. – Гадаю, ви не відмовитися проїхатися до Німеччини. Обіцяю: один автомобіль – ваш!..
У той саме момент зовсім недалеко від контори «Маслосоюзу», на Святоюрській горі, вирішувалася й доля Досифеї. Її провели до митрополичих палат, де на неї вже чекав Андрей Шептицький. Будинок, де жив Митрополит, стояв навпроти самого собору Святого Юра. Він був двоповерховий з колонадою, яка підтримувала досить великий балкон.
У супроводі монаха Досифея пройшла повз внутрішню капличку, стіни якої пам’ятали пензлі художників Градолєвського та Угницького. У такий час тут нікого не було, тому Досифея піднялася сходами на другий поверх, вони пройшли через велику трапезну, де стояв довгий стіл з багатьма кріслами. Черниця знала, що саме тут зазвичай збиралися собори й вирішувалися нагальні справи церкви.
Трапезна також була безлюдна. Супроводжуючий монах відчинив перед Досифеєю двері й сказав лише:
– Вас чекають, сестро!
Досифея боязко ступила на балкон і зупинилася, вражена побаченим. Балкон височів над схилом гори. Посередині виднілися правильні чотирикутники квітів, що зацвіли найрізноманітнішими кольорами. Схили гори були засаджені фруктовими деревами, але до врожаю було ще далеко. Весь простір садів прорізали численні стежини, здебільшого криві, й вони дещо псували загальну картину.
Досифея подивилася вдалину. Там, унизу, вона вгадала високу вежу міської ратуші. До неї долинули звуки дзвона. Він відбив першу годину.
– Ви напрочуд пунктуальна, сестро! – почула вона збоку.
З несподіванки Досифея відсахнулася і тут побачила Митрополита Андрея.
Він сидів у плетеному кріслі і з цікавістю дивився на гостю. Найперше кидалася у вічі велика, вже сива борода. На предстоятелі церкви не було жодних ознак, що говорили б про його стан, лише проста сутана. Ноги Шептицького були накриті картатим пледом. В руках він тримав якусь велику книгу, котру читав перед тим. Про це свідчили окуляри.
Досифея нарешті оговталася, підійшла до Митрополита й поцілувала йому руку. Вже з перших кроків він зауважив її кульгавість й одразу перейнявся жалістю до майбутньої ігумені.
– Ви