Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой. Стефан Цвейг
Читать онлайн книгу.
Як найбільш закінчений, найуніверсальніший дилетант він знає багато у всіх галузях мистецтва й науки, навіть незбагненно багато, і лише небагато чого йому бракує для справжньої продуктивності: волі, рішучості й терпіння. Рік, проведений за книгами, зробив би його незвичайним юристом, геніальним істориком: він міг би стати професором будь-якої науки, так ясно й швидко працює цей чудовий мозок; але Казанова ніколи не думає про те, щоб зробити що-небудь ґрунтовно, його натурі гравця не до вподоби будь-яка серйозність і його сп’яніння життям – будь-яка суха об’єктивність. Він не хоче бути ким-небудь і вважає за краще здаватися всім: здається – обманює, а обманювати – для нього приємне заняття. Він знає, що мистецтво обману дурнів не вимагає глибокої вченості; якщо він володіє в якійсь галузі хоча б крупинкою знання, до нього зараз же підскакує чудовий помічник: його колосальне нахабство, його безсоромна, шахрайська хоробрість. Яке б завдання не поставили Казанові, він ніколи не зізнається, що є новачком в даному питанні, і з міною фахівця буде лавірувати, як природжений шахрай, змішає карти, як професійний ворожбит, і завжди вийде з гідністю з найбільш підозрілої афери. У Парижі кардинал де Берні якось запитав, чи він розуміє бодай щось в організації лотерей. Зрозуміло, він не мав про це анінайменшого поняття і, зрозуміло, як всякий базікало, з серйозним виглядом дав ствердну відповідь і з незворушною самовпевненістю виклав у комісії фінансові проєкти, ніби він щонайменше двадцять років був пройдисвітом-банкіром. У Валенсії знадобилося лібрето для італійської опери: Казанова сідає й висмоктує його з пальця. Якби йому запропонували написати й музику, – без сумніву, він спритно набрав би її зі старих опер. У російської імператриці він з’являється як реформатор календаря й вчений-астроном, у Курляндії, швидко зімпровізувавши роль фахівця, оглядає рудники, у Венеціанській республіці він, видаючи себе за хіміка, пропонує новий спосіб забарвлення шовку, в Іспанії він виступає як земельний реформатор і колонізатор, імператору Йосипу II він представляє великий трактат проти лихварства. Для герцога Вальдштейна він складає комедії, для герцогині фон Урфе він влаштовує древо Діани та інші алхімічні фокуси, у пані Румен відкриває ключем Соломона грошову шафу, для французького уряду купує акції, в Аугсбурзі виступає в ролі португальського посланника, у Франції він є поперемінно то фабрикантом, то запліднювачем королівського оленячого парку, у Болоньї складає памфлети проти медицини, у Трієсті пише історію польської держави й перекладає Іліаду октавами. Коротко кажучи, у нього, як у казкового Ганса-бродяги, немає власного верхового коня, але на будь-якому, який трапиться, він зуміє проскакати не зганьбившись і не здавшись смішним. Якщо переглянути перелік всього написаного ним, то здасться, що маєш справу з універсальним філософом, з новим енциклопедистом, що з’явився новий Лейбніц[25]. Тут поруч з товстим романом можна знайти оперу «Одіссей і Цірцея», розрахунки
Лейбніц Готфрід Вільгельм (1646—1716) – німецький філософ, математик, фізик, мовознавець. Засновник і президент (з 1700) Берлінського наукового товариства. У дусі раціоналізму розвинув вчення про природжену здатність розуму до пізнання вищих категорій буття і загальних і необхідних істин логіки й математики. Один із засновників диференційованого обчислення.