Галицька сага. Велика війна. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
нерішучості застигли там, де їх застав цей звук, але їх ніхто не чіпав, не лунало ніяких команд, навіть вартові по той бік колючого дроту прилягли на землю.
Зрозумівши, що вони залишені на себе, дехто з прибулих також опустився долі, щоправда, на відміну від вартових, які вклалися на шинелях, у в’язнів не було нічого. Так і прилягли вони на сиру землю, позаяк майже літня погода дозволяла це робити без ризику застудитися.
– Уночі буде холодно! – попередив Микола Ревуцький, також опускаючись на землю.
– Чому? – запитав Осип Павлюк.
– Гори близько. А скажу вам, Альпи – то не наші Карпати! Альпи – то є Альпи!
Поволі весь галицько-буковинський етап опустився на землю. Що робити далі, не знали. Ніхто їх не турбував, не кричав і не погрожував. А поки цього не сталося, варто було з цього скористатися.
Дуже швидко частина в’язнів заснула. Як було приємно спати не в тісному, просякнутому потом вагоні, а на чистому повітрі, не боячись зачепити сусіда. Не опирався цьому і Тома Білецький. Він підклав під голову кашкета і миттю заснув. Стомлений переїздами та невідомістю організм миттю відключився.
Так четвертого вересня чотирнадцятого року табір для інтернованих Талергоф прийняв перших в’язнів.
9
Мала стрілка годинника, що стояв навпроти, вперто наближалася до цифри 9, і Карл Франц Йозеф Людвіґ Губерт Ґеорг Отто Марі фон Габсбурґ-Лотаринзький, двадцятисемирічний спадкоємець австрійського престолу, вже почав побоюватися, що скоро годинник покаже дев’яту годину, і цісар вирушить спати. А те, що буде саме так, молодий Карл не сумнівався. Важко, маючи вже вісімдесят чотири роки, змінювати свій розпорядок дня, що залишався сталим ось уже понад півстоліття.
Але і важко отак сидіти у приймальні перед кабінетом імператора Австрії та короля Угорщини у сподіванні отримати аудієнцію.
Карл розумів, що тут не обійшлося без «дружньої» поради начальника Генерального штабу генерала Франца Конрада фон Гетцендорфа, який мав неабиякий вплив на старезного цісаря і не приховував свого зневажливого ставлення до молодого спадкоємця. Втім, таке ставлення було взаємним. Карла також дратували надмірний авторитаризм і самовпевненість генерала, спроби відсунути його на задній план.
Він ніколи не забуде військову нараду в Генеральному штабі 12 серпня, коли Франція і Британія оголосили війну Відню. Тоді він прибув (як спадкоємець) у Генштаб, де саме обговорювалася ситуація, що склалась у Європі. Так сталося, що міждержавний конфлікт між Віднем і Белградом, на якому наголошував фон Гетцендорф і який мав завершитися за кілька днів, виявився запаленим сірником, кинутим на купу висушених дров. Судячи з доповідей генералів, Карл зрозумів, що ніхто ні на що таке не розраховував. Тоді начальник Генерального штабу врочисто (аж надто врочисто!) представив генералам увішаного орденами молодого спадкоємця в мундирі лейтенанта гусарського полку й одразу поцікавився його думкою про ситуацію в Європі.
Йому досі соромно за той свій виступ.