Мюнхен. Роберт Харрис
Читать онлайн книгу.
часи, коли сім’я повинна відійти на другий план; зараз саме такий час. – Головний особистий секретар сів за стіл і ввімкнув лампу. Ця частина будівлі виходила вікнами на північ, на садок по Даунінґ-стріт. Непідрізані дерева, що затуляли будинок від Плацу кінної гвардії, створювали на першому поверсі постійну півтемряву.
– Саєрс ознайомив вас із справами?
– Атож, сер. Наскільки я зрозумів, переговори перервано.
– Гітлер заявив про намір почати мобілізацію завтра о другій дня. Гадаю, може початися веремія. Сер Горес біля п’ятої має повернутися й доповісти прем’єрові. О восьмій ПМ звернеться до нації по радіо. Ви повинні налагодити взаємодію з Бі-бі-сі. Вони розташують свою апаратуру в залі засідань Кабінету міністрів.
– Атож, сер.
– На сьогодні ж заплановане засідання повного складу Кабінету, ймовірно відразу після трансляції, а тому інженерам Бі-бі-сі доведеться швидко залишити приміщення. Потім ПМ зустрінеться з верховними комісарами домініонів. Начальники штабів прибудуть з хвилини на хвилину – проведете їх до ПМ, щойно вони з’являться. Вам я доручаю конспектувати перебіг зустрічі, щоб ПМ міг поінформувати про неї Кабінет міністрів.
– Атож, сер.
– Як вам відомо, Парламент відкликається. Він збирається виступити перед палатою громад про кризу завтра ближче до вечора. Розкладіть для нього всі відповідні нотатки та телеграми за останні два тижні в хронологічній послідовності.
– Атож, сер.
– Гадаю, вам доведеться залишитися на ніч. – Під вусами Клеверлі промайнула примара посмішки. Він нагадав Леґату м’язистого християнина-вчителя фізкультури в пересічній середній школі для хлопчиків. – Шкода вашого ювілею, але на це немає ради. Упевнений, ваша дружина зрозуміє. Спати можете в кімнаті чергового клерка на третьому поверсі.
– Це все?
– Наразі все.
Клеверлі начепив окуляри й почав вивчати якийсь документ.
Леґат повернувся до свого кабінету й важко сів за стіл. Висунув шухляду, дістав каламар й опустив у нього перо. Він не звик до нотацій. «Бісів Клеверлі!» – думав він. Рука злегка тремтіла, і перо черкнуло об скляний край каламаря. Міс Вотсон зітхнула, але голови не підвела. Г’ю потягнувся до дротяного лотка на столі ліворуч і взяв теку з телеграмами, які нещодавно надійшли з Форин-офісу. Але не встиг він розв’язати рожеву тасьму, як на порозі з’явився сержант Рен, що служив на Даунінґ-стріт посильним. Як завжди, Рен захекався; на війні він втратив ногу.
– Сер, прибув начальник імперського генерального штабу.
Леґат пішов коридором за кульгавим сержантом до приймальні. Віддалік під бронзовим світильником стояв віконт Ґорт і читав телеграму, широко розставивши ноги в начищених до блиску коричневих чоботях. Важлива особа – аристократ, герой війни, кавалер Хреста Вікторії, він, здавалося, не помічав клерків, секретарів і друкарок, яким раптом вкрай знадобилося зайти до приймальні, аби подивитися на генерала. Головні двері відчинилися в каскаді спалахів фотокамер, і увійшов маршал авіації Ньюолл, а ще через секунду з’явилася огрядна