Апостол черні. Книга 1. Ольга Кобылянская
Читать онлайн книгу.
– спитала.
Він сказав, о що розходиться, і в кінці додав: – Чудно. Перший раз в житті мені таке трапляється.
Донька поглянула на батька й звернулася назад до свого заняття. Вичищувала годинники, розбирала їх, складала назад до себе приналежні частини, а в потребі й доробляла поодинокі, віддаючи остаточно справлену річ під батьківську контролю.
Нараз хтось застукав у двері й, не вижидаючи на запрошення зсередини, увійшов. Се був Юліян.
Здавши матуру з якнайліпшим успіхом, він приніс свідоцтво і поставив перед батьком на стіл. Був ще в святочній одежі й виглядав поважно.
Від часу бурхливої сцени, батько й син оминали себе, неначеб се мало стерти всю тоді викликану, обопільну вразу. Оба ожидали сьогоднішньої днини, відчуваючи, що перша стріча по матурі викличе якісь рішучі відносини між ними й надасть певний керунок у тім вигляді, а з тим і на будуче.
Батько переглянув швидким оком ноту й, віддаючи йому свідоцтво, сказав:
«Я тебе неґратулюю, сину. Я сього від тебе сподівався. Ти се вчинив в першій мірі собі, а з тим мені вдоволення». При тих словах подав йому руку й, коли сей уклав свою молоду правицю в батькову, він стиснув її щиро. В очах Юліяна заблис промінь, і він хотів покинути кімнату, однак батько задержав його.
«Випроси собі щось у твого батька, Юліяне. Я бажав би тобі сьогодні щось миле вчинити».
Син станув. За його чолом щось заворушилося, а й по міміці його темних брів було видно, що він думав живо. Раз був його погляд і сестрі промайнув. Батько, замітивши се, усміхнувся: «Не можеш?»
«Противно. Я лиш хотів, щоб ви моє бажання самі вгадали».
«Пусте. Кажи! Опісля і я собі щось від тебе випрошу».
«Моя просьба до вас тату: щоби ви, як мене не стане в вашій хаті, не брали нагая в руки».
В хаті стало тихо.
Годинникар поглянув на сина. Сей стояв перед ним поважний і підняв очі. Сі очі темно отінені в сій хвилі не благали, але – рішали.
Батько притакнув мовчки головою.
Він схилився й так само без слова притиснув батькову руку до своїх уст:
«Скажіть, тату, щоб я для вас вчинив?»
«Дві річі, мій сину. Одно: в карти не грати, а друге – довги не робити».
Юліян в першій хвилі всміхнувся, але надумавшись, відповів: «На перше даю слово, але на друге можу лиш з застереженням дати. Я не певний, в які моменти мене поставить життя. Можу приректи, що не з легкодушности вчинив би їх».
«Держи слово», – і вдруге подав йому руку.
І мов переходячи по тім до денного порядку, спитав: «А тепер, який факультет? Філологія чи богослов’я?»
«Наразі нічого. Хоч я впишуся, може, на філологію».
«Може…?» – батько підсунув брови вгору й мав вже щось нове на устах, коли Юліян, вгадуючи хід думок батька, витягнув з грудної кишені білет, подав його батькові.
«Від батька Едварда Ґанґа, тату».
«Що він пише?»
«Читайте! Мені зміст білету ще з-перед матури відомий, – сказав. – Я мовчав,