Апостол черні. Книга 2. Ольга Кобылянская
Читать онлайн книгу.
заяву про бабуню, що на ній не можна «будувати», а той… При цьому спогаді її лице покрилося гарячим рум’янцем сорому і великі сльози затемнили їй вид.
«Він!» – вона не знала, чому з її уст вирвався нараз легкий оклик, а в ньому його імення. Ні! Він сидів тепер з консерватористкою-німкою, нехтував нею так, що вона втратила відвагу глядіти в його обличчя.
– Бабуню! – кликнула з розпуки дівчина і шарпнула нею з цілої сили. Бабуня розплющила очі і усміхнулася бездумчиво.
– Евочко, донцю моя, видиш, донцю, ти вдоволена… га? Ой, бабуня додержить слова, голубочко. Твоя бабуня, як раз дасть слово, то воно залізо… А ти дай краплинку того рожаного… я тримаюся… ніхто не знає. Чорна кава…
– Вставайте, бабуню, – благала Ева, – скоро-скоро, щоб ніхто вас не побачив, бо я вмру із сорому, ой, бабуню!.. Яка я нещаслива! – і підняла розпачливо руки.
Надворі темніло, а з салону неслися фортепіянові звуки «Вільшаного царя» Шуберта. Коли пісня повторилася, Ева, борючися з усієї сили з бабунею, що заточувалася та виривалася, поволікла її спішно через сад.
Юліян при вечері ледве дотикався страв. Був повний несупокою, не бачив Еви і не знав, що з нею діється. Своїй сусідці-консерватористці при столі прислугував, відповідав на питання одного студента, що розпитував про Лондон, Оксфорд і Кембридж.
Ще з початку вечері була показалася Ева, мов привид, на порозі з блідим обличчям, великими зворушеними очима, котрі впали жаром на нього і його сусідку, але він не звернув на це уваги. Вона щезла і не з’явилася більше.
– Що з Евою? – спитала консерватористка господиню дому.
– Вона чогось сьогодні нездорова, – відповіла їмость. – Жалілася на біль голови, тому на часок вийшла пройтися або, може, лягла.
По вечері кілька веселих пар розгулялося. Консерватористка попросила й Юліяна до танцю, коли вибирали дами, але він подякував. Не гуляв.
– Чи ви в жалобі по кім? – спитала жартовливо.
– Ні, але в чимось подібнім, – і тут усміхнувся насилу.
Коли вона відійшла, приступив до якоїсь етажерки з книжками, витягнув одну і поглянув на заголовок: «Людська анатомія». Він здивувався. Отже, в неї була вже поважна постанова піти на медицину. Він поклав книжку на місце і простягнув руку за другою, коли нараз чомусь оглянувся і побачив у дверях до покою Еви служанку Катрю. Її очі були легко прижмурені і кликали його за собою. «Єґомость просять панича до себе на слово», – прошептала таємничо.
О. Захарій, побачивши Юліяна, приступив близько до нього:
– Маю до вас просьбу, пане.
– Прошу, отче.
– Відшукайте мені Еву.
Юліян глянув зчудований і переляканий.
– Що сталося, скажіть, я зроблю все.
О. Захарій притиснув руку до чола і потягнув його за собою на софу. Оповів йому, зворушений, про сцену, яка відбулася нині зранку між ним і донькою. Не оминув і впливу бабуні на життя молодої