Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану. Олексій Кононенко
Читать онлайн книгу.
e>
Туркменістан
Туркменістан – держава в Центральній Азії. Межує з Казахстаном на півночі, Узбекистаном – на півночі і сході, Іраном і Афганістаном – на півдні. На заході омивається Каспійським морем. З 1924 по 1991 р. Туркменістан входив до складу СРСР на правах союзної республіки (Туркменська Радянська Соціалістична Республіка). Незалежність Туркменістана була проголошена у жовтні 1991 р.
Більша частина території Туркменістану знаходиться в межах Туранської низовини. Пустеля Каракуми («чорні піски») обіймає центральну частину республіки. На заході переважають кам'янисті і щебеневі пустелі, на сході – піщані. Гори і узвишшя знаходяться здебільшого на півдні країни. Всього 3 % площі Туркменістану придатні для землеробства.
На далекому півдні країни розташована гірська система Копетдаг (найвища точка – гора Різе, 2942 м). Її північно-східним продовженням є невисокі останцеві гори Малий Балхан (до 777 м) і Великий Балхан (гора Арлан, 1881 м). На північ від Копетдагу простяглася підгірна рівнина, яка переходить на заході в обширну Прикаспійську низовину. Поблизу берега Каспійського моря вирізняється невелике Красноводське плато (до 308 м). На північно-західному кордоні до меж Туркменістану входить південна частина плато Устюрт з висотами до 400–460 м.
На півдні Туркменістану знаходяться узвишшя Бадхиз та Карабіль з максимальними висотами відповідно 1267 м і 984 м. Це передгір'я Паропамізу, які продовжуються на території Афганістану. На південно-східному кордоні країни піднімаються гори Кугітангтау з найвищою точкою Туркменістану горою Айрибаба (3139 м).
Клімат країни засушливий континентальний з великими перепадами температур, малою кількістю опадів і високими випарами. Літо зазвичай жарке і сухе, із середніми температурами липня 28–32 °C. Зими м'які, малосніжні, та в окремі роки бувають сильні, але короткочасні снігопади і температура може понизитися до -20 °C. Середні січневі температури коливаються від -5 °C на північно-східних областях країни до +4 °C на півдні. Середня річна сума опадів складає близько 80 мм у середній течії Амудар'ї, 150 мм у Каракумах, 200–300 мм у передгір'ях та гірських долинах і вище ніж 400 мм у горах. Для рівнин типові гарячі сухі вітри і пильні бурі.
Майже вся територія Туркменістану, за винятком південно-східної та південно-західної області, не має постійного поверхневого стоку. Найбільша ріка Амудар'я, яка поповнюється від криги і снігів з гір Паміру, заходить на територію Туркменістану у своїй середній течії. Від цієї ріки на захід відведений Каракумський канал довжиною понад 1000 км. Окрім річкових, він поповнюється також ґрунтовими водами. На півдні країни три значні ріки – Мурґаб, Теджен і Атрек – збагачуються дощами та снігами від гір Паропамізу та Копетдагу (на території Афганістану та Ірану). З Копетдагу та інших середньо-високих гір стікає також ряд малих рік з джерельно-дощовим поповненням. Весною рівень води в ріках найвищий, а часом трапляються сильні повені. Влітку багато рік мілішають і пересихають. Навіть такі з них, як Теджен і Мурґаб, у нижній течії залишаються без води. Зазвичай ріки закінчуються т. з. «віялами зрошення» – мілкими рукавами та штучними каналами, по яких воду пропускають на поля зрошення. Головна причина мілководості рік – великий забір води на зрошення, але значна частина річкового стоку потрапляє в ґрунтові води і випаровується. Вздовж рік і каналів розташовані численні оази.
Рослинний світ Туркменістану своєрідний. Для незрошуваних рівнин характерні ксерофітні напівкущі і кущі. Багато з них не мають листя або скидають його, коли настає засуха. Корені розгалужені і сягають великої глибини (наприклад, у верблюжої колючки більше ніж на 20 м). Насіння пустельних рослин часто опушені або мають своєрідні крильця, що дозволяє вітру їх легко переносити. Багато рослин піщаних пустель пристосовані до швидкого укорінення навіть у рухливих ґрунтах.
У Копетдазі налічується 2 тис. видів вищих рослин, а в пустелях і низов'ях гір – не менше 1 тис. Генетично вся флора має тісні зв'язки із Середземномор'ям, Середнім і Близьким Сходом.
У Туркменістані розповсюджені полинні, кураєві, саксаулові, ефемероїди та інші види рослин.
У низов'ях гір влітку, коли пишний травостій вигорає, місцевість набуває казкового вигляду: чорні стеблини висохлих зонтичних вирізняються на бурій, без трави поверхні.
На нижніх частинах схилів гір на темних сіроземах розповсюджені пирій, регнерія, стоколос, які інколи називають степовими. До літа вони теж вигорають. Вище 900 – 1000 м – пояс полинних пустель на світло-коричневих ґрунтах.
Понад 2000 м на більш вологих навітряних схилах з'являються зарості кущів (барбарис, глід та ін.) і ялівцеві дрібнолісся – на коричневих ґрунтах. У трав'яному ярусі зустрічається багатий набір видів, часто гарного кольору (іриси, тюльпани, мандрагора та ін.). Степові види займають найбільші площі, тому ввесь цей барвистий пояс називають степовим.
На узвишші Бадхиз та в інших гірських районах були проведені вдалі експерименти по створенню фісташкових лісів. Мабуть, ці дерева існували там і раніше, але були