Салимове Лігво. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
двостулкових дверей, де ліхтар горить. Бачиш?
– Йо, – ввімкнув задню передачу Пітерз.
Роял Сноу слідом за нічним сторожем увійшов до контори, де булькотіла кавоварка.
Годинник над пін-ап календарем з дівчатами показував 7:04. Нічний сторож порився в якихось паперах на столі та знайшов потрібну теку:
– Розпишися отут.
Роял написав своє прізвище.
– Вам варто буть обережними, коли зайдете туди. Ввімкніть світло. Там пацюки.
– Ніколи не бачив пацюка, який би не втікав від отакого, – сказав Роял, широко майнувши ногою, взутою в робочий чобіт.
– Тут у нас портові пацюки, синку, – сухо промовив нічний сторож. – Вони мали справу з чоловіками й дебелішими за тебе.
Роял вийшов і рушив до дверей складу. Нічний сторож стояв у дверях своєї будки і дивився йому вслід.
– Обережно, – сказав Роял Пітерзу. – Той старий каже, тут пацюки.
– Окей, – пирхнув Пітерз. – Старий добряга Ларрі Крукат.
Роял намацав за дверима вмикач і дав світло. Було щось таке в тутешній атмосфері, важкій від суміші ароматів солі, деревної гнилі та сирості, що вдушило веселість. Це, і думка про пацюків.
Ящики стояли вкупі посеред широкої складської долівки. Решта приміщення була порожньою, і тому цей гурт мав дещо зловісний вигляд. Креденс стояв у центрі, вищий за інші і єдиний, не позначений написом «Барлоу і Стрейкер, Джойнтер-авеню-27, Єрус. Лігво. Мейн».
– Ну, все не так і погано, – сказав Роял.
Він зазирнув до своєї копії накладної, а потім порахував ящики.
– Йо, все на місці.
– Тут-таки пацюки, – сказав Генк. – Чуєш їх?
– Йо, мерзенні створіння. Я їх ненавиджу.
На якусь мить між ними запала мовчанка, обидва прислухалися до попискування й тупотіння, що долинало з тіней.
– Ну, берімося до роботи, – сказав Роял. – Давай наладуємо оце велике малятко першим, щоб воно нам не заважало, коли приїдемо до крамниці.
– Окей.
Вони підійшли до того ящика, і Роял дістав свого кишенькового ножа. Одним швидким порухом він розпоров конверт з інвойсом, приклеєний липкою стрічкою до його стінки.
– Агов, – мовив Генк. – Гадаєш, нам варто отак…
– Ми мусимо переконатися, що забираємо ту, що треба, річ, хіба ні? Якщо ми зблудимо, Ларрі пришпилить наші сраки до стінки в своєму офісі.
Він витяг з конверта інвойс і подивився на нього.
– Що там написано? – запитав Генк.
– Героїн, – розважливо проказав Роял. – Дві сотні фунтів цього лайна. Також дві тисячі журналів з дівчатками зі Швеції, триста гросів французьких гандонів з вусиками…[87]
– Дай-но сюди, – вихопив Генк у нього папір. – Креденс, – прочитав він. – Так, як нам Ларрі й казав. Із Лондона, Англія. Пункт доставки Портленд, Мейн. Французькі з вусиками, щоб ти всравсь. Поклади це назад.
Роял послухався.
– Є щось тут кумедне, – сказав він.
– Атож, ти. Кумедний, як та італійська армія.
– Ні, без херових жартів. Нема митних
Gross = 122 = 144.