Чому не Еванс?. Агата Кристи
Читать онлайн книгу.
мабуть, слід, – погодилася вона. – Думаєте, йому не було боляче?
– Певен, що ні, – відказав Боббі.
Місіс Кейман глибоко зітхнула.
– Ну, і на тому дякую. У глибині душі я сподівалася, що він залишив повідомлення, але тепер бачу, що так воно краще. Бідолашний Алекс. Такий хороший чоловік, так любив подорожувати.
– Справді? – сказав Боббі. Він пригадав бронзове обличчя і блакитні очі небіжчика. Цей Алекс Прітчард – приваблива особистість, приваблива навіть на порозі смерті. Дивно, що в сестри йому дісталася місіс Кейман, а в зяті – містер Кейман. Боббі відчував, що Алекс заслуговув на більше.
– Ох, ми дуже вдячні вам, – промовила місіс Кейман.
– О, ну що ви, – відказав Боббі. – Тобто… хіба я міг вчинити інакше… ну, тобто…
Молодик безнадійно затинався.
– Ми цього не забудемо, – додав містер Кейман. Боббі довелося ще раз пережити його болісне рукостискання. Потім свою слабку руку йому простягнула й місіс Кейман. Вікарій теж попрощався з відвідувачами. Боббі провів їх до дверей.
– А чим ви займаєтеся, юначе? Вдома у відпустці? Щось таке?
– Більшу частину часу я присвячую пошукам роботи, – відповів він. Трохи помовчав і додав: – Я служив на флоті.
– Важкі часи, важкі тепер часи, – прорік містер Кейман, хитаючи головою. – Що ж, бажаю вам удачі, звісно.
– Дуже дякую, – чемно відповів Боббі.
Він спостерігав, як вони йшли зарослою бур’янами під’їзною доріжкою.
Стоячи там, молодик глибоко замислився. У голові вирували різноманітні думки, плутані міркування: фотографія, обличчя дівчини з широко розставленими очима й димчастим волоссям – і тепер, десять-п’ятнадцять років по тому, місіс Кейман з густим макіяжем, вифарбуваним хною в дикий колір волоссям, вищипаними бровами й тими самими широко розставленими очима, які губляться в складках шкіри, ставши схожими на очі поросяти. Молодість і невинність без сліду стерлися з її лиця. Як шкода! Усе це, певно, через те, що вона вийшла за цього простуватого грубіяна, містера Кеймана. А вийшла б за когось іншого, можливо, старість не так її спотворила б. Сиві пасма, ті самі очі на гладенькому блідому обличчі. Та, можливо, у всякому разі…
Боббі зітхнув і похитав головою.
– Шлюб усе псує, – похмуро пробурмотав він.
– Що ти кажеш?
Молодик отямився від глибокої задуми й помітив Френкі, яка нечутно постала перед ним.
– Привіт, – озвався він.
– Привіт. Чому псує? І чий?
– То я так, загальне міркування, – пояснив Боббі.
– А точніше?..
– Про руйнівний вплив шлюбу.
– І кого шлюб зруйнував?
Боббі пояснив. Йому здалося, що Френкі не пройнялася.
– Нісенітниця. Ця жінка точнісінько така, як на фото.
– А коли ти її бачила? Ти була в суді?
– Звісно, була. А ти як думав? Тут нема чого робити. А це дізнання – просто дарунок небес. Я їх ніколи раніше не бачила. Звичайно, було б цікавіше, якби розглядалася заплутана