Солодка печаль. Дэвид Николс
Читать онлайн книгу.
з усіма найкращими жартами, які буркотіла півголосом для власного задоволення. Її речення містили більше слів, ніж було треба, і кожне наступне слово було парадоксом, тож я ніколи не знав, має вона на думці одне чи щось протилежне. За певного значення її слова бували доволі важкими, і якщо наша дружба на чомусь трималася, то це на моїй нездатності угнатися за її думкою.
– Знаєш, що потрібно цьому спортзалові? Попільнички. Вбудовані врівень на кінцях брусів. Гей, то нам уже дозволено курити?
– Ні, лише за… двадцять хвилин.
Як і більшість наших спортсменів, Гелен Бівіс була затятим курцем, палила цигарки здебільшого біля воріт. Її «Мальборо» з ментолом дрижала, наче люлька Попая, коли вона сміялася, і я бачив, як одного разу вона затиснула пальцем одну ніздрю і висякалася на добрі три метри через живопліт. Гадаю, вона носила найгіршу стрижку з усіх, що я бачив, із їжачком на маківці, довгим і прилизаним волоссям на потилиці й двома підкресленими баками, наче примальованими на світлині кульковою ручкою. За законами таємничої алгебри старшокласників, погана зачіска плюс творчий нахил плюс хокей плюс неголені ноги означали лесбійку – міцне слово для тогочасних хлопців, здатне породити жвавий інтерес до дівчини або відбити будь-який. Існувало два – лише два – типи лесбійок, і Гелен не належала до тих, яких можна було знайти в журналах Мартіна Гарпера, тож хлопці звертали на неї небагато уваги, що, я впевнений, цілком її влаштовувало. Але мені вона подобалась, і я хотів вразити її, навіть якщо від моїх спроб вона лише злегка хитала головою.
Нарешті вивісили дзеркальну кулю, що оберталася на ланцюзі.
– О. Це чарівно, – промовила Гелен, киваючи на танцюристів, які повільно кружляли. – Завжди за годинниковою стрілкою, помітив?
– В Австралії рухаються у зворотній бік.
– А на екваторі просто стоять на місці. Дуже сором’язливі.
«2 Become 1» розтануло в теплому сиропі «Great Love of All» Вітні Г’юстон.
– Жах, – мовила Гелен і повела плечима. – Заради всього святого, сподіваюся, що діти – не наше майбутнє.
– Не думаю, що Вітні Г’юстон мала на увазі конкретно цю школу.
– Ні, мабуть, що ні.
– І ще дещо, чого я ніколи не доганяв у цій пісні: чому «навчитися любити себе» – це «любити як нікого»?
– Більше сенсу, якщо чуєш це як «губити», – сказала вона. Ми прислухалися.
– «Навчитися губити себе…»
– «…це губити як нікого». Ось чому цього легко досягти. А дивовижно те, що це спрацьовує майже з усіма піснями про любов.
– «Вона тебе губить…»
– Саме так.
– Дякую, Гелен. Тепер це видається мені більш змістовним.
– Мій тобі подарунок.
Ми знов обернулися до танцмайданчика.
– Тріш начебто щаслива, – ми дивилися на Патріцію Ґібсон, яка досі прикривала рукою очі, примудряючись водночас танцювати й задкувати. – Цікаво на Коліні Смарті штани сидять. Навряд чи він там тримає набір для геометрії. Бздинь! – дзенькнула