P.S. Я навчу тебе знову…. Ксана Рейлі
Читать онлайн книгу.
сперечатися не буду, – засміялась я, а жінка взяла мене під руку.
– Щось мені так не хочеться повертатися додому, – сказала тітка й поглянула на мене краєм ока. – Ти не заперечуєш, якщо ми ще трохи погуляємо містом?
– Залюбки.
– От і чудово!
Ми пройшлися центром, а я зробила їй декілька фотографій. Тітка мала дуже щасливий вигляд. Можливо, у неї хтось з’явився? На вулиці вже стемніло, а холодний вітер неприємно обдував обличчя. Тітка Люда запропонувала сходити кудись на каву, я погодилася й повела її до такої знайомої кав’ярні.
Ми зайшли всередину й сіли за один зі столиків. Я підійшла до Роми, щоб зробити замовлення.
– Радий тебе знову бачити, – усміхнувся до мене хлопець і кивнув у бік тітки. – Здається, це вперше ти тут із кимось.
– Так склалося, – просто відповіла я й замовила каву.
– Я принесу вашу каву, – сказав хлопець.
– Добре, дякую.
– Сподіваюсь, у тебе все гаразд, – раптом заговорив він до мене, і я трохи розгублено поглянула на нього.
– Так, зараз у мене доволі непоганий період.
– Хочу нагадати, що моя пропозиція досі чинна.
– Яка пропозиція?
– Прогулятися містом. У мене все ще є надія, що ти колись погодишся.
– Я подумаю, – відповіла я й попрямувала до нашого з тіткою столика.
Вона усміхнулася, коли я сіла навпроти, але ця усмішка мені геть не сподобалася.
– Що таке? – запитала я й уважно подивилася на неї.
– Та нічого. – Тітка знизала плечима.
– Ти сьогодні якась особливо радісна, – зауважила я й помітила, що їй на телефон надійшло повідомлення. Вона швидко прочитала його й мило усміхнулася, а потім почала щось друкувати. – Мені здається чи в тебе дійсно хтось з’явився?
– Ну, я б не сказала, що це щось серйозне, але в нашу лікарню прийшов новий лікар. – Вона сором’язливо відвела погляд. – Він старший за мене, але зовсім трохи. Ми познайомилися, і… ми одне одному подобаємося. Не знаю, що з цього вийде, але мені приємно з ним спілкуватися. Навіть дуже.
– Я така рада за тебе, – широко усміхнулася я й узяла її за руку. – Ти справді заслуговуєш на це.
– А ще виявилося, що ми були знайомі раніше. Коли я проходила практику в одній із лікарень, він був там інтерном. Ми навіть спілкувалися трохи, але він тоді був одружений.
– А де тепер його дружина?
– Ваша кава, – урвав нашу розмову Рома. – Смачного вам.
– Дякуємо, – усміхнулася до нього тітка. Коли він пішов, вона нахилилася ближче до мене. – Цей хлопець не зводить із тебе очей.
– Та ні, тобі здалося, – сказала я й насупилася.
– Ну, не знаю, але він дуже милий. – Вона надпила свою каву й задоволено усміхнулася.
Потім тітка розповідала про свою роботу, але про того чоловіка, з яким вона тепер спілкується, так більше й не говорили. Можливо, з цього дійсно щось вийде. Я дуже тішилася з того, що