Клуб «Мефісто». Тесс Герритсен
Читать онлайн книгу.
годину-дві вони прокинуться від ситого сну й повернуться до своїх крамниць та офісів. Вона ще мала трохи часу, перш ніж Джорджіо чекатиме її на роботі. То була нагода прогулятися, змахнути павутиння, відвідати свої улюблені місця в улюбленому місті. Вона пробула в Сієні лише три місяці, але вже відчувала, як місто вислизає з-під ніг. Скоро вона муситиме звідси поїхати, як з усіх улюблених місць.
«Я і так тут надто затрималася».
Жінка перетнула п’яцетту й рушила вузьким провулком до Віа ді Фонтебранда. Маршрут привів її до старовинного фонтана, повз споруди, які раніше давали притулок середньовічним майстрам і де згодом були бійні. Фонтебранду, цю визначну пам’ятку Сієни, колись ушанував Данте, і вода там лишалася чиста й принадна, навіть із плином століть. Якось Лілі прийшла туди під час повні. За легендою, саме в цей час туди приходили купатися перевертні, перш ніж знову перетворитися на людей. Жодного перевертня вона тоді не побачила, тільки п’яних туристів. Можливо, це те саме.
Тепер вона піднімалася вгору, ляскаючи грубими сандалями по розпеченій бруківці. Проминула святилище й дім святої Катерини, покровительки Сієни, яка довгий час жила лише на святому причасті, без іншої їжі. Свята Катерина мала яскраві видіння пекла, чистилища й раю і прагнула слави й божественної агонії мучеництва. Та спромоглася хіба на невтішно звичайну смерть після тривалої й дискомфортної хвороби. Видираючись на пагорб, Лілі подумала: «Я теж мала видіння пекла. Але мучеництва не хочу. Хочу жити. Що завгодно зроблю, щоб вижити».
Коли вона піднялася до базиліки Сан-Доменіко, її футболка була наскрізь мокра від поту. Вона постояла на вершині, віддихалася, дивлячись униз на місто, на розмиті літньою імлою черепичні дахи. Від цього краєвиду щеміло серце, бо Лілі розуміла, що скоро його покине. Вона вже й так затрималася в Сієні довше, ніж слід було, і відчувала, як зло наздоганяє її, майже вчувала у вітрі тінь його смороду. На пагорбі юрмилися слабконогі туристи, та вона стояла в тихій відокремленості, мов привид серед живих. «Уже мертва, – подумалось їй. – Я живу в борг».
– Перепрошую, міс? Говорите англійською?
Лілі злякано озирнулася й побачила чоловіка з жінкою середнього віку у футболках із символікою університету Пенсильванії та мішкуватих шортах. Чоловік тримав фотоапарат хитрого вигляду.
– Хочете, щоб я вас сфотографувала? – запитала Лілі.
– Було б прекрасно! Дякую.
Вона взяла фотоапарат.
– Він якось особливо знімає?
– Ні, просто натисніть кнопку.
Пара взялася за руки, позуючи на тлі схожого на середньовічний гобелен краєвиду Сієни. Матимуть фото на згадку про важкий підйом у спекотний день.
– Ви американка, чи не так? – мовила жінка, коли Лілі повертала фотоапарат. – Звідки саме?
Просто товариське запитання, туристи постійно про таке одне одного питають: це спосіб відчути зв’язок з подібними собі далеко від дому. Та Лілі негайно насторожилася. «Я майже певна, що це