Чорна дошка. Наталка Доляк
Читать онлайн книгу.
Дивились на нього, як ото дивляться спраглі в пустелі на міражі з безкраїми озерами. Постійних робкорів у редакції було десятеро, серед них сам Терновий, головний редактор – сорокарічний ветеран громадянської та комуніст зі стажем одноногий Кость Юсовицький, фейлетоністка Мойра Крум, яка народилась у дворянській родині й змалечку вчилась – спочатку в школі, тоді в гімназії, а пізніше в інституті. Окрім них – Петро Бевз, чи не єдиний хто відчайдушно мотався по селах у пошуках сенсації. Він їх знаходив, ті сенсації, й строчив під вигаданим псевдо – Пришибайло. Так його називали в дитячому будинку за любов до бійок. Дитяче прізвисько затрималось із ним до тридцяти, і тепер Пришибайлом його величали за різкі й розгромні статті про ворогів народу. Оскільки ворогів була сила-силенна, то й писав Бевз-Пришибайло без упину.
Головний, отримавши телефонограму, кликав до себе одного з «бійців», довго напівпошепки розтлумачував завдання, наказував сходити до котрогось із начальників ДПУ,[2] якщо мова йшла про ворогів народу чи про організацію цих ворогів, або до відділку міліції, якщо йшлося про звичайне вбивство чи грабунок. Або й просив почекати людину, яка сама прийде і все докладно розповість. Подеколи цією людиною виявлявся працівник обкому, райкому чи співробітник каральних органів.
У редакції газети «Більшовицька правда» на додачу до зарплатні давали продовольчу картку. Харчувались у робітничій їдальні – не жирували, але борщ і каша були. Окрім цього, посильний щоранку привозив два буханці хліба, груду цукру та загорнутий у газету чай. Чай випивався ще до обіду, а потому заварювали траву, яку одна зі стажисток, симпатична й сором’язлива дівчина, спеціально збирала й сушила влітку за містом, аби було що пити.
– Коли косу одріжеш? – питав сміючись Лесь у тої чи іншої стажистки. Питав просто так, аби щось запитати, аби вивести її зі ступору, аби вона почувалась вільно та впевнено. Стажистка (та чи інша) відвертала погляд, нітилась і не знала куди стати, а вже другого дня приходила на роботу без туго заплетеної коси й із заплаканими почервонілими очима. Лесь дивувався про себе, Мойра та Соня раділи, поплескували дівчину по плечу.
«За теперішніх скрутних умов, коли куркульська братія приховує від нас народне добро у своїх глибоких підвалах, гноїть пшеницю, запорпуючи її в землю, потрібно бути озброєним – і не лише словом, а й ділом», – казала та стажистка на своє виправдання й перша куштувала доволі смачний напій, який вприкуску із цукром після деяких полемічних роздумів кореспондентського колективу йшов на ура і був не лише поживним, але й лікувальним. У зборі було чимало заспокійливих трав, і люди ставали більш упевненими в завтрашньому дні, у щасливому майбутньому й перемозі світової революції.
Терновий щоранку наказував собі не заглиблюватись у причиново-наслідковий зв’язок подій, якими було сповнене його життя. Лише коли засинав та бачив у снах рідне село, завжди
ДПУ – Державне політичне управління.