Льодовик. Олександр Вільчинський
Читать онлайн книгу.
громадською думкою. Натомість наші телевізійники виявилися на висоті, та люди й самі все розуміли. Відколи оце все почалося, саме прості люди і у нас, і у них також, як це завжди й буває, натерпілися найбільше. Бо ж і росіяни розраховували на потепління, що скоро помаранчі у Підмосков’ї ростимуть, а тут на тобі у матню льоду!
– Якби у свій час менше слухали безмозких «противсіхів» і вчасно кишнули ще першого Семижопенка, то, може б, і Льодовика не було, – ще як тільки ми познайомилися, у перші дні тиснув інтелектом Петруня.
– Добре, а що було б? Потепління?
– Може, й потепління. Весь лід на планеті розтанув би, і всіх наших воріженьків затопило б! – демонстрував він конячі зуби.
– Ну прямо-таки всіх! Не забудь, що й пів-України в пониззі. Пів-України тобі не шкода, взагалі? З Києвом включно?
– До Києва б не дійшло.
– Але ж від «дорогих гостей» – від «кліматичних біженців», мать його – це все одно не врятувало б! – звичайно кивав я на паркан чи на сніг, що його намело врівень з парканом, я туди завжди киваю, коли ми біля Гляціала про біженців починаємо. – Тоді б їх ще більше до нас привалило.
– Вони б залишилися тоді на своїх островах, у них би враз з’явилося до хріна островів і острівців. Подивись на карту: там рівнина з височинами, від Валдаю до Дону…
– Ну, а Семижопенко до чого тут і «противсіхи»?
– А в житті все взаємопов’язано. Все продумано до дрібниць.
– Ким, Богом?
– Так, можна сказати й так. Вищою силою, – спотикається атеїст Петруня, з усього видно атеїст, як і всі московіти, чи ким він там себе вважає.
Про потепління, то, звичайно, спершу до цього все і йшло. І все ж, до певного моменту зими ще залишалися зимами, а літо – літом. Та коли крига в Арктиці спершу почала танути удвічі швидше, ніж звичайно, потім утричі, а потім ще швидше, і коли вже у Гренландії льодовиків майже не залишилося, тоді в один момент усе й змінилося.
Холодна течія Лабрадор, і до того холодна й потужна, видно, нарешті увібрала в себе критичну масу холодних вод і наче лезом відтяла від Європи теплу Гольфстрім, що стільки тисячоліть створювала європейцям, особливо західним, майже тепличні умови. До того ж через кілька великих і малих аварій на нафтових платформах у Мексиканській затоці і розлив нафти на значній території, що перешкоджало сонячним променям нагрівати води затоки, температура самої Гольфстрім також знизилася. Канаді не пощастило першою, крижана шкаралупа почала свій наступ звідти і невдовзі накрила Квебек. Далі майже цілком поглинула штат Мен, гірським частинам Вермонту, Нью-Джерсі також не пощастило, краєм океану вона доповзла до передмість Бостона, а вдовж Аппалачів майже до Атланти.
У Північній Кароліні крижані рукави сповзли з гір у низовину й досягли Шарлотт, Роллі й Дархема… Лабрадор продовжував напирати, й залишкам нещасної Гольфстрім нічого не залишалося, як розпорошитись, частково через Атлантику потекти напряму до Північної