Шмагія. Генри Лайон Олди
Читать онлайн книгу.
особливих умов договору з Лілльським магістратом і видавати дівчат після того, як полиняють, заміж у пристойні родини буде вже не він.
Незабаром Гюрзель, Химейра та Емпуза-молодша сяк-так видобулися назовні. Гмикаючи та намагаючись якомога болячіше наступити подрузі на п’яти, панянки рушили на подвір’я під конвоєм гвардійців. Сивий кіт зіскочив
із тину, потерся об ноги Химейри, чим викликав нову істерику зі слізьми й прокльонами на адресу «мерзенного звіра». Мускулюс спершу хотів був знову згадати про батога, та котисько почав тертися об його ноги й чаклун мало не завив. Мерзотникова шерсть своєю жорсткістю нагадувала колючий дріт.
Поряд щасливо гавкав барвистий песик. Видно, щиро захоплювався витівками товариша.
– Нюшко, цить! А ти, Косяку, йди в світлицю, я тобі молочка дам, із лугом…
Покої для незайманок, як обумовлювалося заздалегідь, було відведено на другому поверсі, в бічному крилі. Тут дівчата завше линяли. Проте, не забуваючи, що береженого доля береже, Мускулюс особисто перевірив засуви, переконався в міцності подвійних ґрат на вікнах. Коваль постарався на славу, та й муляр не схибив. Навіть якщо три дівиці зберуться під вікном, заманюючи перехожих із-за паркана, пруття їм не видерти.
Розумака майстер Леонард! Мастак у палітурній справі!
Охорону Андреа планував розмістити, як звичайно: один гвардієць у дозорній комірчині перед дівочими покоями, інший у коридорі, третій патрулює зовні, біля воріт і вздовж паркана. Сплять по черзі – коридорний потрібен не завжди, особливо якщо сам чаклун у домі.
Честь честю, за півгодини він вільніше зітхнув.
– Прошу майстра Андреа пообідати!
Господар до обіду спустився в трапезну. Хвороба жінки – річ сумна, однак розділити з гостем хліб-сіль – справа, скажемо прямо, свята. Коли Леонард Швелер обмінявся з чаклуном трикратним рукостисканням, Мускулюс тихо крекнув. Хоч і не був обділений силонькою, а все-таки в кожум’яки з діда-прадіда лапа була виняткова. Окіст із кліщами. Після такого вітання брати їжу доволі складно. Леонард зайняв чільне місце та розпорядився, щоб Цетинка віднесла харчі нагору, «дівкам і їхній гвардії», довідався, що дочка подбала про це загодя, і статечно кивнув. Був він огрядний, пузатий, сивого волосся не стриг, тому над рожевою лисиною клубочилася пір’яста хмара. Немов мамчині усі-пусі над ніжною дитячою дупкою. Їв повільно, черпаючи ложкою гущу з дна горщика. Чаклун двічі намагався почати розмову про дрібниці, яку пристойно вести за столом, і обидва рази чинбар обмежувався басовито-черевним гмиканням.
Відчувалося, що тут він лише тілом, думками ж перебуває далеко.
Зате кривенька Цетинка, сяючи від щастя, ладна була хоч торохтіти без угаву, хоч слухати в три вуха.
– Так, моя пані, столичні дами в цьому сезоні віддають перевагу ажурним мантильям. Уявляєте: ніч, місяць, балкон і закоханий кавалер, виконуючи серенаду, має щастя споглядати…
– Ой, а в Мятликів теля з п’ятьма хвостами народилося! Дядько Мятлик з горя програвся в «орлянку» міняйлові Фраушу,