Шмагія. Генри Лайон Олди
Читать онлайн книгу.
в киселях. Маючи потребу в палітурках, навіть такі великі люди, як Просперо Кольраун і Серафим Нексус, прихильно терпіли, поки майстер викладав, смакуючи подробиці:
– …Далі, пани мої, сушене відволожується, мнеться на тупому біляку, береться стругом, пушиться на біляку гострому й качається мерейною дошкою. Для виготовлення особливо великої шагрені, скажу я вам, додатково розгладжується склом або каменем…
Зараз чаклун, відповідно налаштований, дивувався, чому Леонард Швелер такий мовчазний. Хвороба дружини підкосила гіганта? Навряд чи. Дружину майстер не надто шанував; подай-прибери, піди-принеси. Бувало, що й відлупцює. Цей бичок сидів обіч ліжка болящої жінки? «Поряд», якщо вірити доньці?! І з цієї причини не зустрів дорогих гостей, хоча міг втратити велике замовлення?! Легше Мускулюс повірив би звістці про раптове вегетаріанство людожерів гробниці Сен-Сен. Цей тиран допустив спадкоємця Шишмаря на час батькової відсутності «порядкувати в майстерні», як доповіла кривенька, – й не приголубив ляпасом улюблену дочку за зухвалі балачки?!
Такого бути не може.
Диво з див.
– Як здоров’я вашої дорогоцінної дружини? – Мускулюс нарешті зважився на запитання.
Майстер Леонард підвів на чаклуна погляд: начебто вперше побачив. Очі в чинбаря виявилися ясно-блакитними. На одутлому, похмурому обличчі ці очі були доречні не більше, ніж п’ятірня однорічної дитини на лапі кожум’яки. Відчуття було пронизливе: начебто сліпий прозрів – уперше від народження глянув на світ. Раптово Андреа зрозумів, що в Цетинки – батькові оченята. Тільки в дівчини блакить була весняна, рання, коли вмите небо відбивається в перших пролісках, а в батька погляд відсвічував зимовим днем, іскрами в заметах, сивиною в далеких хмарах. Але варто було в Леонардовому погляді, зазвичай схованому під кошлатими бровами, засвітитися тихій свечечці, як виразно ставало видно: так, батько й дочка.
То невже треба було дружині злягти, щоб у чоловіка погляд почистішав?
Чи то умився сльозою?
Чаклунові стало ніяково. Ніби крадькома підглядав чужий сором.
– Дякую, погано, – гучно відгукнувся майстер. – Зле Ясі. Спить увесь час.
Він перестав жувати, додав дивно:
– Це нічого. Я, що можу, роблю. Це нічого, пане мій.
Більше, до кінця обіду, він не видав ні звуку. Якщо, звичайно, не брати до уваги плямкання й сопіння.
SPATIUM I
Сонет про сонет
(зі збірки «Перехрестя» Томаса Біннорі, барда-вигнанця)
Ридаймо, друзі, бо німа сонета!
Дід з’їхав з глузду, зовсім, геть здурів,
Мішок кісток – точніш, мосластих слів! –
Вчорашній день, затерта вщент монета,
Шахрайський чек. Як нежива планета,
Він ще летить, але мільйон чир’їв
Роз’їв печінку. Гострий зір орлів
Не знайде там життя. День канув в Лету,
За днем – і ніч. І кисень, що горів,
Завісу зсунув. Кам’яна комета
Живіша