Сердечна терапія. Міла Іванцова
Читать онлайн книгу.
що волосся некучеряве. − Але ніс заважкий, − не втрималася вона від суто жіночого компліменту, аби чоловік не надто ідеалізував це ретро.
Спершу нічого не поворухнулося в серці Антоніни − який там ризик після стількох років?! Та ще й виявилося, що та Соня досі живе у Львові, а вони ж бо давним-давно перебралися до столиці. Але через деякий час жінка занепокоїлася. Як і раніше, чоловік працював, читав лекції, писав наукові статті, але став якимось іншим. Часом мрійливий вираз недоречно напливав йому на обличчя, іноді він замислювався і не чув, що Антоніна до нього звертається, а інколи ставав дратівливим і несподівано дорікав, що вона його не любить…
До того ж Антоніна помітила, що, коли вона заходила до кабінету, обладнаного у маленькій кімнаті, де раніше мешкав їхній син, Ігор не раз швиденько згортав відкритий документ на моніторі, вправно замінивши його на інший. Антоніна насторожилася.
Після тридцяти років подружнього життя, коли вже наче минув вік «біса в ребро», коли все вляглося, а за час роботи в Німеччині та Франції вони заробили грошей, купили пристойну чотирикімнатну квартиру, виростили та поставили на ноги сина (який працював тепер лікарем, жив окремо і навідував батьків), коли життя ввійшло в смугу рівноваги, добробуту та певної гармонії, − земля під ногами жінки хитнулася.
Вона вже багато років не працювала − не було економічної потреби тягти ярмо, як колись. Антоніна дбала про сім’ю, спілкувалася з кількома приятельками, відвідувала заняття з фітнесу, підтримувала себе у формі, бувала на виставках та спектаклях, здебільшого з тими самими приятельками. Вона виявила неабияку терплячість і наполегливість і таки «вичавила» з чоловіка авто для себе, подавши досить аргументів за необхідність його мати. Тож отримувала задоволення від їзди, вільного планування часу та життя і самодостатньо насолоджувалася теперішньою ситуацією. Як там казали у фільмі про Проню Прокопівну? Сиділа-сиділа, та й висиділа!
Проте життя її не було безхмарним. Не сказати, щоб у першій половині їхнього шлюбу Антоніна надто цінувала Ігоря як незамінного мужчину коло себе. Але вона його «ростила», вважала, що Ігор «вилюднів» і став таким міжнародно-помітним ученим саме завдяки тому, що дружина прикрила «тили» і забезпечила ґрунт для його розвитку та росту. Друга половина їхнього подружнього життя, у яку саме ввійшли закордони, вищий рівень доходів та відсутність дитячих хвороб, з одного боку, дозволила їй не перейматися матеріальними питаннями, але з іншого − напружила жінку острахом можливої втрати рукотворного світила, яке сяяло поруч. Прикладів навколо було вдосталь, коли відносно молоді ще професори охоче міняли набридлих «бойових подруг юності» на молоденьких аспіранток чи секретарок та швидко обростали новими дітьми, маючи вже геть сиві або лисі голови. Але той час теж минув, хоч і не без її пильного нагляду за чоловіком. І от тепер, ледве розслабившись та усвідомивши всі плюси нового періоду життя, Антоніна несподівано отримує таку гранату! Ще й від кого?!