Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей. Ренсом Ріґґз
Читать онлайн книгу.
циліндр, щоб той не злетів з голови. Якимось дивом він примудрився не загубити його під час нашої морської майже-катастрофи, хоча тепер на циліндрі з одного боку красувалася вм’ятина, мов на погнутій трубі глушника. Та Горацій однаково не хотів його викидати: єдину річ, яка, за його словами, пасувала до його поплямованого брудом, просяклого водою, чудово пошитого костюма.
Повернулися вони з порожніми руками.
– Дерева ніде немає! – пожалівся Горацій, коли вони підійшли до нас.
– А в лісі дивитися не пробували? – ущипливо поцікавилася Емма, показуючи на темну смугу дерев за дюнами.
– Там страшно, – відповів Горацій. – Ми чули сову.
– Відколи це ви боїтеся птахів?
Горацій знизав плечима і втупився у пісок. Та потім Фіона тицьнула його ліктем, і він наче прийшов до тями.
– Але ми знайшли дещо цікаве, – сказав він.
– Сховок? – спитала Емма.
– Дорогу? – спитав Мілард.
– Гуску, щоб засмажити на вечерю? – з надією спитала Клер.
– Ні, – відповів Горацій. – Надувні кулі.
Спантеличені, всі ненадовго позамовкали.
– Які надувні кулі, ти про що? – зрештою спитала Емма.
– Великі, в небі, там люди всередині.
Еммине обличчя спохмурніло.
– Показуйте.
Ми пішли за ними тим шляхом, звідки вони верталися, обігнули звивину на пляжі й вибралися на невеличкий насип. Я все думав про те, як ми могли не помітити такого прикметного, як повітряні кулі, аж поки не зійшли на пагорб і я їх побачив – то були не великі кольорові штуки у формі сльози, як на календарях і мотиваційних плакатах («Вище тільки небо!»), а два мініатюрних цепеліни, чорні мішки з газом у формі яйця з причепленими до них знизу металевими клітками, у кожній з яких сидів пілот. Ті повітряні судна були маленькі й літали низько, описуючи ліниві зигзаги вперед і назад. Тонке завивання їхніх пропелерів глушив шум прибою. Емма змусила нас принишкнути у високій меч-траві, і ми щезли з виду.
– Це мисливці на субмарини, – пояснив Єнох ще до того, як хтось встиг запитати. Мілард мав незаперечний авторитет, коли йшлося про карти та книжки, але що стосувалося всіляких воєнних штук, то експертом був Єнох. – Ворожі підводні човни найкраще видно з неба.
– То чому вони літають так близько до землі? – спитав я. – І чому тут, а не далі, над морем?
– Цього я не знаю.
– Думаєш, вони шукають… нас? – наважився спитати Горацій.
– Якщо ти маєш на увазі, що вони можуть бути витворами, – сказав Г’ю, – то не будь дурним. Витвори на боці німців. Вони на тій німецькій субмарині.
– Витвори йдуть у союзники до тих, до кого їм вигідно, – заперечив Мілард. – Нема причин думати, що вони не проникли в табори обох сторін, які воюють.
Я не міг відвести погляду від хитромудрих штуковин у небі. Вони видавалися неприродним, як механічні