Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова
Читать онлайн книгу.
стала кричати, а я в нього камінь кинула. Він цілий квартал нас переслідував, а потім утік кудись. Мабуть, знов у кущі.
Я вдома читаю підручники й малюю казку: Русалонька стала людиною і потрапила в наш світ. Її чекають пригоди на війні. Їй допомагатиме маленький дракон.
Ми інколи ночуємо вдома, інколи в тьоті Валі.
Мама придумала так зробити: взяли старі радіо, відрізали дроти. Дроти зачистили ножем. Я й Альонка допомагали. За вікнами дощик ішов. Варили макарони. А вночі, коли ми з мамою додому йдемо, дроти на підвіконня тьотя Валя кладе. «Заземлення» називається. А вилку в розетку. Якщо хтось крізь вікно піде вбивати тьотю Валю, потрапить під електричний струм. Удень дроти прибираємо. Так живемо.
Злі люди з гір приїхали. Усе собі забирають. Багато виїхало сусідів: кого побили, кого прогнали.
Ми залишились. У мами Руслан є. Йому в Росії важко жити – там чеченців не люблять. Тьотя Валя залишилася з Альонкою, сусід дядько Валера і старі залишилися. Їм їхати нікуди. Рідних ніде немає.
Скоро Новий рік. Ми вирішили з Альонкою загадати, щоб більше ніколи не було війни. Треба так: написати на папірці, підпалити його й кинути в шампанське. Нам шампанське ніхто не дасть, тому ми в чай кинемо.
Сусіди, які оселилися в будинках навколо, кидають сміття у вікна. Недогризки, шкурки. Кричать, б’ються. Нещодавно у дворі була бійка. Старі сусіди билися з новими. І ті, і ті – чеченці. Вони били одні одних якимось пнем, що лежав неподалік. Ми з Альонкою з балкона дивились.
В Альонки своя кімната, ще зала і кімната тьоті Валі. У них багато меблів, як і в нас. Різні вази, посуд. Я люблю величезне крісло в залі. Ми на ньому завжди вдвох сидимо. Я й Альонка.
Ще в моєї мами є дар. Це коли людина знає те, чого ніхто не знає. Мама прийшла вчора до тьоті Валі й каже:
– У тебе смерть у домі!
Ми дуже злякалися. Тьотя Валя сказала, що неправда все. Це дурниці! Але потім під ліжко полізла, а там дохла миша.
1996
Холодно. Подарунків не подарували. Немає світла й води.
Хава приходила, моя подруга. Хава вкрала карти в старшого брата. Я їй сказала, що брат поскаржиться батькам, а Хава каже:
– Не поскаржиться!
Я здивувалася. Як не поскаржиться?!
– Це ось які карти! – показала Хава.
А там, на картах, усе жінки голі без одягу.
– Я їх забрала! Тепер – моє! – І Хава хотіла подарувати мені одну, де тьотя без трусів. Але мама мене приб’є. Я не взяла.
Хава пішла.
Мама торгує пиріжками на Центральному ринку. Я торгую товаром: гребінці, голки, ножиці. Ми беремо товар під реалізацію в азербайджанців. Вони з міста Баку. Торгують тут. У них свої торговельні ряди.
Холодно. Але я цілий день стою на морозі. Треба працювати. Казку не домалювала.
Гухкає. Знову десь стрілянина.
У місті стріляли. Я налякалася. Була на ринку. А машина вибухнула біля пам’ятника. Сиділа під столом, поки стріляли. Усі злякалися. Дихала за йогою. Добре, потім затихло, і я продовжила торгувати.
Удома боюся бути