Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова
Читать онлайн книгу.
і дав мені щигля. А я його за волосся смикнула. Після цього він сказав, що хлопці й дівчата мають не битись, а дечим іншим займатись, але я зрозумію це лише роки за два. І ще багато чого нафантазував.
Що він мене вчить? Маю 12 років!
Сашці 11 років, а Ерикові нещодавно виповнилося 15 років! І Сашка, який клявся мені в коханні й молився про мир у нашому місті разом зі мною, зараз підтакував старшому братові.
Ми довго стояли в черзі по воду. Коли туди ж прийшла якась дівчина років чотирнадцяти, мої друзі їй заусміхалися. Почали говорити компліменти, викаблучуватись і загравати. А я, набравши води, пішла додому і страшенно образилась.
Поля
Була в школі. Подобається мені Імран. Це мій однокласник. Має зелені очі. Хоча Ерик і Сашка мені теж подобаються. Я не знаю, Щоденнику, чи зможеш ти мене зрозуміти: щось я сама себе не зрозумію.
Ходила до школи. У нас була лінійка – усіх шикували класами. Це тому, що в 11-го класу іспити. Тепер, кажуть, в атестаті буде печатка з вовком. Така печатка тільки в Чечні. А деінде її ніхто не визнає. Нас знімали телекамери, мабуть, по телевізору покажуть.
А я затуляла вуха руками, і не тільки я, але й усі дівчата. Хлопці прямо під ноги кидали «вибухівку» та хлопавки на лінійці, але їм ніхто не робив зауважень.
Сашка зі мною не дружить. Учора, щойно я й мама прийшли до тьоті Алі в гості, він сказав:
– Пограєш із нами в піжмурки?
Я відповіла:
– Добре.
Але тут прийшов Башир і покликав Ерика й Сашку грати у дворі в м’яча, в «собачку». Сашка неймовірно зрадів і заволав:
– Ура! Ура! Я – собачка, цур, у грі я – собачка!
Це тому, що той, хто «собачка», віднімає м’яч в інших.
Тут мій вітчим завітав, і мама пішла додому на наш перший поверх. А я залишилася.
Кажу Сашці:
– Можна, я теж із вами в «собачку» пограю?
Сашка відповів:
– Не те щоб не можна, але тобі буде нецікаво, – і сидить навпочіпках, кеди взуває.
А Ерик говорить:
– Полю, ти ж до Сашки в гості прийшла? Куди це він? (Цього питання я найбільше боялась.)
– Я… – хотіла відповісти я, але мене перебила тьотя Аля:
– Поля до нас додому прийшла!
Та Ерика було не вгамувати:
– Поля прийшла до мого молодшого брата Сашки! А він іде! Чому?
– Що ж, нехай іде, – відповіла я.
(А Сашка собі вдягається.)
– Це непристойно, ти прийшла до нього, а він іде! – Ерик, вочевидь, вирішив мене добити.
– І що? Що із цього? – відповіла я (нічого іншого мені й на думку не спало).
А Сашка ще голосно сказав своїй мамі, що я просилася з ними грати в «собачку»! Але мені буде там «нецікаво». Я ледве з сорому не вмерла.
Ерик і Сашка спокійнісінько пішли у двір.
Поля
Нас зі школи давно відпустили.
Альонка з тьотею Валею все намагаються якось виїхати. Я ворожила на картах. Я теж хочу виїхати з ними.
Сьогодні Сашка стукав у наші двері. Я відчинила. Він сказав:
– Полю,