Третя зірка. Валерій Фурса
Читать онлайн книгу.
річкової води. Легенький вітерець про щось тихо шепотівся з зеленим листям дерев. У гілках іноді перекликались дрібні птахи. Ще десятки і сотні різних звуків урізноманітнювали цю відносну тишу Долини. Так що цю тишу лише умовно можна було б назвати повною. Але, все ж, це була тиша… Тиша, яка раптом вибухнула неймовірним завиванням зірки. Зірки, що падала з неба.
Вона неслась до землі і, здавалось, що само небо роздирається на шматочки, зі всіх сил намагаючись стримати або хоча б пригасити силу потужного удару. Та зробити цього і воно не могло…
Неймовірної сили пронизливий звук розбудив Великого Хара. Він з подивом скочив на свої могутні лапи і заревів на всю силу своєї ненаситної утроби. Як? Хтось насмілився потривожити його сон? Де він, цей невідомий супротивник? Адже рівного йому по силі не існує! Хто він, що насмілився посягнути на його територію? Хто потривожив його сон?
Великий Хар стурбовано крутив на всі боки своєю велетенською головою. Його величезні його очі наливалися неймовірним гнівом. Але позбавлений розуму мозок так і не зміг виявити винуватця неспокою. Тому він продовжував люто крутити головою, готовий будь-якої миті кинутись на невидимого ворога. При цьому він з неймовірною силою та люттю молотив землю своїм хвостом, перетворюючи на тирсу і траву, і кущі, і невеличке каміння.
Діти Племені теж були надзвичайно налякані цим незрозумілим звуком. Вони навіть подумали, що це Небесний Володар, сприйнявши їхні молитви, направив на Великого Хара всю силу свого гніву і вразив його небесним вогнем. Вони швидко повискакували зі своїх нірок і зі всіх ніг кинулись до виходів з печер. Багатьох з них саме це і врятувало від неминучої загибелі під завалами скель.
Вони з надзвичайним здивуванням і страхом дивилися на свою Долину, намагаючись зрозуміти причину такого несподіваного громоподібного звуку. Але у самій Долині вони не побачили нічого, на що можна було б звернути увагу. І лише один маленький хлопчик, а це був Гор, звернувши свій погляд до неба, побачив зірку, що падала на них.
– Зірка! Зірка падає з неба! – закричав Гор, показуючи пальцем на небосхил.
Але мало кому з дітей Племені довелось побачити зірку, що падає. Вона швидко прокреслила величезну дугу по небу і зникла за обрієм. Але вже наступної миті тіло Матері здибилось у них під ногами, і звук згасаючого вибуху струсонув все довкола. Руйнувалися гори, хоронячи все живе під своїми уламками. Ураганний вітер, який раптом зірвався невідомо звідки, наче невагомі травинки, пригинав до самої землі велетенські дерева, а деякі з них виривав просто з корінням і заносив невідомо куди. Від грому, викликаного падінням зірки, діти Племені поглухли, і до багатьох з них після цього слух так ніколи й не повернувся.
Встояти на ногах у цьому жахаючому завиванні шалених стихій не було жодної можливості. Ті, що не встигли вибігти з печер, майже всі були навіки поховані під завалами каміння. А тих, хто вибіг з печер, незагнуздані сили стихії кидали на землю і сама Мати, постійно