Третя зірка. Валерій Фурса
Читать онлайн книгу.
намагаючись скинути з себе навалене на нього каміння. Але й він був безсилим проти злої долі і змушений був скоритися їй. Довго ще діти Племені боялись підійти до свого загиблого ворога. Але запах гнилизни, що йшов від нього, змусив таки їх подолати свою відразу. Вони кілька днів тягали до нього сухе паліччя і все палили й палили те, що від нього залишилося.
Голодно жилось племені після падіння зірки. Уціліло лише кілька Гну і дуже незначна частина Крі. Але Гну стали ще більш лякливими. Підступити до них стало зовсім неможливо. Крі також перестали бути такими довірливими, якими вони були до цього страшного дня. Риби у річці стало зовсім мало. Значна частина веселих струмочків тепер були назавжди заховані під розсипами каміння. Більша частина дерев у лісах також була повністю винищена. А на тих, що вціліли, їстівних плодів не залишилось зовсім. Всі вони були зірвані вітром і занесені ним невідомо куди. Доводилось і коріння їсти, і траву… Якби у Племені не залишилось так мало людей, то воно й вижити не змогло б.
Пройшло чимало часу від дня падіння зірки. Та тільки тоді, коли вже Гор підріс і з дитини став молодим самцем, коли почав відчувати справжню силу у своїх руках, небо над Долиною почало поволі звільнятися від пилу, піднятого після небувалого землетрусу. І лише тоді діти Племені знову змогли побачити Небесного Володаря, який, наче нічого й не сталося, як і колись, тихо котився по небосхилу своїм незмінним шляхом. Хоча незмінним цей шлях назвати було б важко. Щось і у ньому змінилося. Але що саме?…
До того часу встигли вирости нові дерева, і на них з'явились нові плоди. Спустошена колонія Крі також розплодилась неймовірно, і діти Племені знову змогли відчути смак справжньої їжі. Навіть декількох Гну вдалося вполювати. Плем'я знову ожило і стало більш чисельним.
Не так швидко, як би цього хотілося Племені, але повертались старі добрі часи. Часи, коли Мати ще була молодою і коли Небесний Володар бережно пестив Плем'я у своїх теплих обіймах. Але ті, хто пережив падіння зірки, тепер добре розуміли, що будь-якої миті у Велику Долину знову може прийти біда і що їм потрібно навчитися протистояти їй.
Гор до того часу став сильним самцем. У нього вже давно зникло бажання дістати собі зірку з неба. Та й самих зірок через хмари пилу він вже так давно не бачив, що навіть встиг забути про них. Але мати власну зірку йому тепер не хотілося не тому, що зірки йому перестали подобатись. Це зовсім не так. Просто, за час пережитих Племенем лихоліть він добре зрозумів, що таке падіння зірки. Він не бажав більше переживати щось подібне.
Як і раніше, він тепер часто вглядався у нічне небо. Але кожного разу, як тільки якась зірочка раптом зривалась зі свого місця і яскравою іскоркою летіла по небосхилу, Гор зі страхом втягав голову в плечі і озирався на всі боки у пошуках схованки. Він, звичайно, розумів, що далеко не кожна така зірка може знову впасти на Долину. Адже він і раніше бачив багато зірок, що падали. Але пережиті ним біди залишилися у його пам'яті назавжди.
А