Камінний господар. Леся Українка
Читать онлайн книгу.
родину, — я б її не ощадила…
Анна
Долорес, бiйся бога!
Долорес
Ох, Анiто, найбiльше заздрю я тiй абатисi!
Вона душi рятунок вiддала,
вона зреклася раю!
(Стискає руки Аннi).
Анно! Анно!
Ти не збагнеш сих заздрощiв нiколи!
Анна
Я б їм не заздрила, тобою бувши,
нещасним тим покидькам. Ах, прости,
забула я, — вiн i тебе ж покинув!
Долорес
Мене не кидав вiн i не покине.
Анна
Знов загадки! Та що се ти, Долорес?
Долорес
Ходила й я до нього в ту печеру,
де вiн ховався…
Анна
(з палкою цiкавiстю)
Ну? i що ж? Кажи!
Долорес
Вiн був порубаний. Жону алькада
вiн викрасти хотiв. Але алькад
її убив, а дон Жуана зранив…
Анна
Та як же ти дiсталася до нього?
Долорес
Тепер я вже й сама того не тямлю…
То щось було, як гарячковий сон…
Глядiла я його, носила воду
опiвночi, i рани обмивала,
i гоїла, i вигоїла.
Анна
Що ж?
Осе i все?
Долорес
Осе i все. Вiн встав,
а я пiшла вiд нього знов додому.
Анна
Такою ж, як була?
Долорес
Такою, Анно,
як чиста гостя. I ти не думай,
що я б йому далася на пiдмову.
Нiколи в свiтi!
Анна
Але ж ти кохаєш
його шалено.
Долорес
Анно, то не шал!
Кохання в мене в серцi, наче кров
у чашi таємнiй святого Граля.
Я наречена, i нiхто не може
мене сплямити, навiть дон Жуан.
I вiн се знає.
Анна
Як?
Долорес
Душею чує.
I вiн до мене має почуття,
але те почуття — то не кохання,
воно не має назви… На прощання
вiн зняв перстеника з руки моєї
i мовив: "Поважана сеньйорито,
як вам хто докорятиме за мене,
скажiть, що я ваш вiрний наречений,
бо з iншою я вже не обмiняюсь
обручками — даю вам слово честi".
Анна
Коли вiн се казав, — чи то ж не значить,
що вiн одну тебе кохає справдi?
Долорес
(сумно хитає головою)
Словами серденька не одурити…
Мене з коханим тiльки мрiя в'яже.
Такими нареченими, як ми,
пригiдно бути в небi райським духам,
а тут — яка пекельна з того мука!
Тобi