Світло між двох океанів. М. Л. Стедман
Читать онлайн книгу.
сонця по осінньому небу.
Ізабель згадала, що, коли вперше ступила на острів, її вразила пустельність цього місця, наче воно було чистим полотном. Та згодом жінка побачила його таким, яким бачив Том, почала помічати найменші зміни. Як збиралися хмари та котилися небом; що форма хвиль залежала від вітру та пори року, і якщо добре знаєшся на водяних валах, то зможеш передбачити погоду на завтра. Також вона познайомилась із птахами, що час від часу долітали сюди наперекір усьому й або носилися за вітром, наче насіння, або сиділи на пляжі, ніби викинуті на берег водорості.
Вона поглянула на дві сосни й раптом заплакала, відчувши їхню самотність.
– Якби тут був ліс, – мовила несподівано. – Я сумую за деревами, Томе. Я сумую за їхнім листям, запахом, різноманіттям. Томе, мені так бракує тварин. Я так сумую за кенгуру! Мені так всього цього бракує!
– Я знаю, серденько.
– А ти хіба ні?
– У цьому світі все, що мені потрібне, – ти, і ти тут, поруч. Усе інше владнається. Просто треба, щоб минув час.
Як старанно Ізабель не витирала пилюку, та її тонка м’яка вуаль покривала все: і їхню весільну світлину, і фото Г’ю та Алфі в солдатських мундирах того тижня 1916 року, коли вони записалися добровольцями [7]. На обличчях братів грали посмішки, наче їх щойно запросили на вечірку. Вони були не найкрутішими хлопцями в Австралійських імперських силах, та завзяті й такі хвацькі у своїх новеньких фетрових капелюхах із широкими крисами.
Її скринька для шиття була досить охайною, але не такою бездоганною, як у її матері. Блідо-зелена підкладка лежала, заколена голками й шпильками, однак основні деталі хрестильної сорочки були не зшиті, робота, мов зламаний годинник, зупинилась на середині стібка.
У скриньку для прикрас, яку зробив для неї Том, Ізабель поклала невелику низку перлів, Томів весільний подарунок. Поряд зі скринькою на її туалетному столику були тільки щітка для волосся та черепахові гребінці.
Ізабель увійшла до вітальні й роздивилася навкруги: пилюка, тріщина в штукатурці біля віконної рами, темно-синій килим із розтріпаними краями. Камін варто було б вимести, підкладка в шторах почала осипатися через постійний вплив екстремальних погодних умов. Але проста думка про всю цю роботу забирала в Ізабель більше сили, ніж вона мала. А лише кілька тижнів тому жінка була переповнена очікуванням і бадьорістю. Тепер кімната здавалась їй труною, а її життя зупинилося на самій межі.
Ізабель розгорнула фотоальбом, мамин подарунок, зроблений донці перед від’їздом, із дитячими фотографіями, на звороті яких стояв штамп з назвою фотостудії «Ґатчерз». Там також була весільна світлина батьків, фото дому. Вона провела пальцем по столу, затримавшись на мереживній серветці, яку її бабуся зробила для свого посагу. Підійшла до піаніно і підняла кришку.
Горіховий корпус тріснув у кількох місцях. Над клавіатурою зроблений напис золотом: Ейвелстафф, Лондон. Вона часто уявляла собі подорож інструмента до Австралії та інші можливі варіанти його життя.
[vii] Під час Першої світової війни в Австралійські імперські сили набирали лише добровольців.