Звірослов. Таня Малярчук
Читать онлайн книгу.
тихо рюмсає в Капітоліни на плечі.
– Мене ніколи не назначать главним адміністратором, Капітоліна, понімаєш? Ніколи!
– Чого ти так вирішила? Назначать, канєшно! Не сьогодні, так завтра. Ти ж сама казала, що главне мати опрєдєльонну ціль.
– Я тобі збрехала!
– Навіщо?
– Щоб круче виглядати. Ніяка ціль не поможе, якщо ти народилася дурою.
– Я не дура, Натаха, – Капітоліна каже це ніжно і лагідно.
– Дура, Капітоліна, дура, – так само ніжно і лагідно заперечує п’яна Натаха. – Ти на «Львівській брамі» хотіла вийти, помниш? Всі знають, що «Львівська брама» неробоча. Всі. Такої станції метро взагалі нема. Тільки назва. Її вирили, а потім зарили опять. А ти, Капітоліна, нічого не поняла. Нічого не поняла, бо не маєш чим.
Капітоліна мовчить. Ворушить бровами.
– Я всьо поняла, – невпевнено захищається.
– Ага, поняла. Так поняла, що тебе наряд міліції додому привів. Я розписку мусила писати, що отвічаю за тебе. Якби не я, то сиділа би ти у дурдомі в білому балахоні.
– Той… міліціонер, він сам запропонував відвести мене додому…
Капітоліна дрижить як у лихоманці. Капітоліні хочеться розридатися разом з Натахою, але якийсь далекий внутрішній голос шепоче їй: «Вашій Високості не годиться зараз плакати. Ваша Високість має бути вищою за біди і негаразди».
– Я й сексом ще не занімалась, – чомусь каже Капітоліна, ковтаючи сльози.
– В тебе всьо впереді, Капітоліна. Щоб заніматись сексом, мозок не потрібен.
4
Якщо я і дурна, то в цьому теж є свій шарм, думає Капітоліна.
Вона стоїть у черзі за мандаринами в кіоск біля будинку Натахи. Мандарини лежать на вітрині у трьох різних ящиках, трьох різних видів. Капітоліна не може між ними вибрати. Одні – дрібненькі і жовті, інші жовті, але крупні, ще інші – крупні, оранжеві, з кісточками. Ці останні найдешевші, хоча виглядають найкраще.
– Дайте, будь ласка, півтора кілограма мандарин, тих, що з кісточками, – каже Капітоліна.
Вони коштують шістнадцять гривень за кілограм.
Продавщиця миттю набирає в торбину мандарини, важить їх на електронній вазі і простягає їх Капітоліні:
– Двадцять вісім гривень сорок копійок.
Капітоліна обмінює торбину з мандаринами на гроші. В її голові проходять складні підрахункові операції.
Півтора кілограма мандарин, думає вона, – це шістнадцять гривень і ще пів по шістнадцять. Пів по шістнадцять – це вісім гривень. Шістнадцять гривень і вісім – це… (чоло Капітоліни морщиться)… це чотири до двадцяти і ще чотири після. Двадцять чотири!
– Перепрошую, – каже Капітоліна, – скільки ви сказали?
Продавщиця повторює свою ціну. Двадцять вісім гривень сорок копійок.
Капітоліна не впевнена у своїх підрахунках, але все ж наважується опротестувати ціну:
– Півтора кілограма по шістнадцять гривень – це двадцять чотири.
Продавщиця нервово сіпається.
– Там було більше, ніж півтора кілограма, – мало не кричить вона.
– А! – Капітоліна вибачливо посувається