Звірослов. Таня Малярчук
Читать онлайн книгу.
ви будете найвродливішою нареченою серед усіх покійниць.
Натаха торкає Капітоліну за рукав:
– Мені страшно, Капітоліна, давай повернемося додому.
– Не сци, Натаха.
Вони обходять будинок і стають навпроти нього, через дорогу, щоб бачити всі вікна.
– Гупало дуже сильно, – пробує аналітично мислити Капітоліна. – Це означає, що падало звисока.
– Світиться тільки в нашій квартирі. Решта вікон темні.
– Почекаємо трохи. Ми добре стали. Нас не видно.
Натаха дрижить не то від холоду, не то від страху.
– Ходімо, – ниє вона.
– Тссс! Дивись, Натаха!
На балконі дев’ятого поверху вигулькує чиясь невисока темна постать. Постать піднімає руку, жбурляє щось через балкон і відразу зникає. Гуп! Предмет важко падає на землю.
– А я тобі казала! – сплескує в долоні Капітоліна і кидається вперед. – Я тобі казала!
Натаха суне за Капітоліною. Їй страшно так, як ніколи досі.
– Що там, Капітоліна?
Загадковий предмет упав на занедбаний газон перед будинком, поміж тополею і старою скрипучою акацією. Капітоліна обережно присідає поруч, торкає предмет закоцюблою від холоду рукою. Її розчаруванню немає меж.
– Що це, Капітоліна?
– Це батон, – тихо каже Капітоліна. – Білий, черствий батон.
Сьогодні я зроблю перший крок, думає Капітоліна. Досить чекати. Він так дивиться на мене, коли я стою, коли він приходить, – тут не може бути сумнівів. Йому просто незручно. Він тричі сказав, що мені пасує чепчик, і один раз – що фартушок. Він боїться. І правильно. Бо хто я така? Ніхто. Продавщиця з провінції. Табличку множення я знаю лише до семи. Якби не калькулятор, то мене б і з продавщиці вигнали. Але табличка множення не має значення, коли до справи береться любов. Любов перемагає все. Любов нестерпна – і в цьому її… як це слово?.. шарм. Він пробачить мені табличку множення, бо все решта в мені досконале. Жінка найперше мусить бути жінкою, а вже потім – уміти рахувати.
Капітоліна стоїть під кабінетом Альберта Романовича й обмірковує, що зараз скаже.
Я скажу: «Вибачте, але, здається, я вас люблю».
Ні, це не підходить. Надто прямолінійно. Зникне вся інтрига.
«Сьогодні рівно місяць, як я почала у вас працювати. Може, відзначимо?»
Капітоліна відмахується від придуманого, як від обридливого комара.
«Я відома хіромантка. Хочете, погадаю вам по руці? Безплатно».
Раптом двері кабінету відчиняються і звідти показується сам Альберт Романович.
– Капітоліна, що ти тут робиш?
– Я… Я до вас. Маю розмову.
– Взагалі-то, я збирався йти, але якщо недовго…
– Недовго.
Капітоліна невпевнено проходить повз Альберта Романовича всередину. Уловлює його запах. Запах видається Капітоліні дивним.
– Що ти хотіла?
Альберт Романович повертається до свого столу.
– Я…
– Ну?
– Я прийшла вам подякувати, – бурмоче Капітоліна. –