Звірослов. Таня Малярчук
Читать онлайн книгу.
її, знаєте.
Делікатна жіночка співчутливо киває головою.
– У дитинстві, – лепече Капітоліна, – я читала «Енциклопедію благородних дівиць». У цій енциклопедії було все, що потрібно знати жінці. Як варити раків, наприклад. Знаєте? Треба їх кидати зразу в окріп. Так раки вмруть миттєво. Якщо кидати раків у теплу воду, то смерть їхня буде повільною і страшною. А це не гуманно, розумієте мене? Жінка повинна бути гуманною.
Делікатна жіночка нетерпляче потирає руки.
– Але про щук в енциклопедії нічого не писали, – каже Капітоліна. – Як її вбити так, щоб гуманно? Може, якийсь укол з отрутою миттєвої дії? І чого риби взагалі живі?! Нехай би плавали в річках уже мертві!
– Дєвушка, можете швидше? – делікатно нагадує про себе делікатна жіночка.
Капітоліна бере величезного ножа і прикладає його сталеве лезо щуці до голови.
– Зараз-зараз, – каже Капітоліна. – Зараз-зараз.
Щука завмирає. Її сиве водянисте око винувато дивиться на Капітоліну. Так, немов перепрошує за те, що своїм існуванням провокує Капітоліну до злочину.
– Не бійтеся, тисніть, Ваша Високосте, – нашіптує щука. – Мені не буде боляче. Я не відчуваю болю.
Капітоліна крізь сльози тисне на ніж і жабра щуки роздуваються як крила.
Капітоліна плаче і тисне на ніж усе дужче.
– Дєвушка, ну що ви тут мексиканський серіал устроїли? – делікатна жіночка, як то зазвичай буває, виявляється зовсім не делікатною.
Коля, який увесь час никав поруч, відбирає в Капітоліни ніж і зі знанням справи, одним точним ударом відрубує щуці голову.
Капітоліна довго дивиться на Колю заплаканими зеленющими очима, а потім випалює:
– Вбивця! – і, закривши лице руками, біжить у туалет митися.
Він, як і напередодні, сидить за столом, копирсається в документах.
Капітоліна тихенько заходить у кабінет.
– Можна, Альберт Романович?
Він жестом запрошує сісти на стілець біля столу.
Капітоліна сідає. Знервована.
Як я зараз виглядаю? – думає вона. Напевно, жахливо. Треба було нафарбувати губи. І тоналкою заїди замастити. Заїди – це моє прокляття. Скоро взагалі рот не зможу відкривати.
– Капітоліна, – він зводить на неї свій гострий суворий погляд. – Ти здогадуєшся, навіщо я тебе викликав?
– Здогадуюся, – киває Капітоліна, а в самої мурашки по шкірі.
Усміхається однією з тих чарівних посмішок, яких можна навчитися лишень перед дзеркалом.
– Добре, якщо здогадуєшся.
Він зітхає, немов має щодо сказаного великі сумніви.
– Сподіваюся, такого більше не повториться. Адже не повториться?
– Чого?
– Комедії з рибою.
– Ну яка ж це комедія?! – зривається Капітоліна. – Я так плакала!
Альберт Романович мовчки дивиться на Капітоліну.
Яка ж вона дурна, думає він.
– Це так жорстоко – відрізати рибам голови, – каже Капітоліна. – Дуже жорстоко.
– А свиням не жорстоко?
– Свиням