Заборонені ігри. Юрій Покальчук
Читать онлайн книгу.
мене були хвилини, коли мені було так добре, що я хотів умерти, щоб не вертатись від цього щастя до іншого світу.
Бо я мусив лишати її, я весь час мусив лишати її, і чекати нової зустрічі.
Ви знаєте, у циган не так, як у вас. Ви ото пристроїтесь на якусь роботу і пашете зранку до вечора, і завтра теж, і так завжди. А в нас такого нема. Працюєм вільно, але вкалувати мусиш – мамо не горюй. Ото перепорудування, мандри по всій країні, торгівля, закупка товару, організація вагонів, перевозка, здача товару… це все нелегка робота, це клопоти, ризик, проблеми.
Але це робота, яку ти вибираєш.
У мене батько давно загинув у бійці, зарізали ножем.
Мама у нас в роду головна, як вона скаже, так і буде. У нас старшого не можна ослухатися ні в чому.
І коли почалася в мене любов, вона мене закликала і сказала – ти дуже молодий, що з тобою діється, ти сам не свій, сину.
Я сказав чесно – я її люблю, я хочу з нею одружитися, і ні з ким більше і ніколи, тільки з нею.
Я все розповів мамі, і вона сумно так на мене подивилась і сказала – буде в тебе велика біда з твоїм коханням, але потім все буде добре.
Я вірив їй, я знав, що вона то знає краще за всіх.
Але я теж знав.
Розумієте, якось я приніс їй малюнок – це Люба мені дала – там отой Амур голий з луком і стрілами – і кажу: «Бачиш, який з давніх часів образ любові».
Вона довго думала і каже: «Бо любов завжди молода і дурна, і тому стріляє з того лука дитина, бо сама не втямить куди вцілить. А з другого боку любов – це малий голий хлопчик – як ти от! Це власне ти! Ти сама любов зараз – тільки стрілу ти направив на себе. Бережися, синку!»
– Розумієте, вона мені не сказала – не ходи до неї, тобі зарано жити сексуальним життям, вона для тебе застара – всю оцю херню, яку кожна мама би сказала у вас своєму синові і очі побігла видряпувати отій, яка його звабила.
Не вона мене звабила, я її звабив. Я даю вам слово честі.
Ще з другого класу, як я на неї дивився, в мене вставав. Так-так, років у дев'ять вже вставав, а в десять я вже дрочити почав, бо так воно в мене рано закрутило в яйцях.
Я пропускав школу, і не бачив її два роки, бо ми мандрували, і я трохи ходив у школу, трохи не ходив. Аж тут у шостому класі я приходжу в школу у вересні і раптом приходить вона на урок і в мене одразу все всередині мліє, просто мліє.
Я аж дивитись на неї не міг. Така вона була гарна, ще гарніше, ніж раніше, така свіжа, усміхнена і чиста.
Якесь світло в ній було, чи що.
Мені бракує слів, тоді був малий.
Але я просто одразу захотів її, так отак тупо по-пацанячому, мріяв – от би її трахнути.
Але я добре малював, і зараз ніби нічого малюю, і вона побачила і сказала, що в мене безумний талант і вона зі мною сама займеться малюванням, бо й вона малює, і десь трохи малюванню вчилась.
Зрозуміла річ, я щасливо погодився, ми почали лишатись після уроків і вона вчила мене малювати, а я в підчасі вдихав її запахи, доторкався до неї ближче, горнувся до неї і вже був щасливий, вже. А вдома