У себе на батьківщині він був менш відомий, ніж на Заході. За кордоном його краще прочитали і зрозуміли освічені інтелектуали, які назвали Бердяева «російським Гегелем XX ст.», «одним з універсальних людей нашої епохи». Це був мислитель, який зумів поєднати дух культури, історію двох систем – Сходу і Заходу – і який сказав про необхідність людської свободи більше, ніж будь-хто із філософів усього світу.

      Бердяев походив зі старовинного роду. Батько майбутнього філософа, штаб-ротмістр у відставці, предводитель дворянства, голова Київського земельного банку Олександр Михайлович Бердяев був одружений із князівною Аліною Сергіївною, уродженою Кудашевою, француженкою по матері. Їхній первісток Сергій згодом став відомим поетом-сатириком. А другий син, Микола, народився на п'ятнадцять років пізніше, 18 березня 1874 р.

      Дитинство Миколки було розміреним і щасливим. Безжурне життя в багатій дворянській садибі при люблячій няньці, турбота батьків, поїздки з ними на закордонні курорти створювали особливу атмосферу, характерну для більшості дворянських родин. Здобувши домашню освіту, 14-річний Микола був відданий у престижний закритий навчальний заклад – Київський кадетський корпус, після закінчення якого вступив до Київського університету, на природничий і юридичний факультети одночасно.

      Початок навчання в університеті припав на час виникнення в Росії марксистських гуртків. Членом одного з них – Центрального гуртка саморозвитку – Бердяев став у 1895 р. Його наставником був сам Плеханов, а майбутній більшовицький нарком освіти Луначарський – товаришем по боротьбі. Незабаром трапився перший арешт Миколи за участь у студентських демонстраціях. Удруге його заарештували навесні 1898 р. – за приналежність до київського Союзу боротьби за звільнення робітничого класу. Виключений із університету і випущений із в'язниці під заставу, Бердяев в очікуванні вироку основний час присвячував публіцистиці. У цей період він написав першу серйозну статтю про німецького