100 знаменитих людей України. Оксана Очкурова
Читать онлайн книгу.
фільмах: «На сімох вітрах», «Коли розводять мости», «У місті С», «Розвідники», «Обережно, бабуся!». Биков також писав сценарії і грав крихітні, але все-таки яскраві ролі в сатиричному кіножурналі «Фитиль». В одному з листів до Борисенка він зізнавався: «Уже майже рік не знімаюся. Не хочу. Відмовився від 9 сценаріїв. Не хочу брати участь у брехливих і антихудожніх речах. Звичайно, довго не протримаєшся, треба виконувати план студії. Усе частіше думаєш, що треба повертатися додому. Але в театрі, мабуть, те ж саме. У чому ж суть? Як же зробити, щоб жити на рівні? Може, це наша проклята робота?» Проте 1965 р. Л. Бикову було присвоєне звання заслуженого артиста РРФСР.
1969 р. Леонід Федорович із родиною переїхав до Києва. Але роботи до душі на кіностудії ім. О. Довженка талановитому актору теж не було. Незважаючи на тривалі простої, він не дозволяв собі братися за роль, що, за його мірками, була антихудожньою. А ось рядки ще з одного листа Викова: «Усю ніч не спав. Розповісти б усю правду, як загубили театр. Чому з Київської кіностудії пішли режисери Алов і Наумов, Хуцієв, Донськой, Чухрай? Ми нарешті почали судити людей за недбале ставлення до техніки. А коли ми нарешті почнемо судити за злочинне ставлення до людей? Найстрашніше – суспільна байдужість. Догідництво. Культ міг вирости тільки на ґрунті догідництва».
Биков недарма занурився в режисуру. Йому необхідно було виговоритися, виплеснутися, змусити прислухатися до найважливішого для нього – теми війни, дружби на війні, любові і молодості в суворий воєнний час. Створений наприкінці 1960-х pp. разом з Онопрієнком і Сацьким сценарій фільму про льотчиків Леонід Федорович пробивав на студії кілька років. Кіноначальники вважали сценарій «негероїчним» і навіть видали для зйомки чорно-білу вузькоформатну плівку, згодом представивши це як авторський задум – подобу військової хроніки. Але для одного з кращих фільмів про Велику Вітчизняну війну колір не головне. «У бій ідуть лише “старики”» (1973 р.) – «реквієм солдату, який не повернувся з війни». Він присвячений юнацькому бажанню режисера стати льотчиком, пам'яті кращого друга Віктора Щедронова (Смаглявка), збитого в Чехословаччині у квітні 1945 р.
Акторів на головні ролі Биков відбирав сам. Він насилу відстояв перед керівництвом Держкіно УРСР свого улюбленого ленінградського актора і друга Смирнова, з яким познайомився на зйомках фільму «Зайчик». Колективом Леонід Федорович керував ненав'язливо – не по-режисерськи, а по-людськи. Його любили всі: костюмери, гримери, освітлювачі, – чекали, коли почне зйомки, коли на майданчику пролунає його голос, коли він усміхнеться своєю трохи сумною усмішкою. Творча група стала для нього родиною не тільки на час зйомок. Смерть Бикова не надовго пережили Смирнов, Подгорний і Іванов, але їхні герої – Макарич, Смаглявка і Кузнєчик, як і вся «друга співаюча» ескадрилья на чолі зі своїм Маестро, ось уже 30 років ятрять душі глядачів, не дозволяють забути «тих, хто не повернувся з бойових вильотів».
На Всесоюзному фестивалі в Баку