100 знаменитих людей України. Оксана Очкурова
Читать онлайн книгу.
простою в кіно.
Особисте життя Людмили Марківни теж не було вдалим. Від першого шлюбу з режисером Борисом Андронікашвілі (син письменника Б. Пильняка) у неї народилася дочка Маша, яку виховували дід з бабою. Потім розпався її шлюб з Олександром Фадєєвим-молодшим. Нічого гарного не може згадати Гурченко й про спільне життя з Йосипом Кобзоном.
1969 p. їй було присвоєно звання заслуженої артистки РРФСР, і її знову стали запрошувати в кіно («Білий вибух», 1970 р.; «Один із нас», «Дорога на Рюбецаль», 1971 p.; «Тінь», 1972 p.). Переломного 1973 р. у житті Гурченко сталося кілька подій. Помер батько. Пішла з життя людина, яку вона любила і яка благословила її шлях на сцену. «Майже неписьменний, неосвічений за нинішніми мірками», він був головною її опорою. Це його життєлюбство передалось їй, його віра в талант дочки допомогла витримати в роки застою і перейти до «першого розряду». «Я абсолютно вірю, що цієї доброї і скромної людини, мого [четвертого] чоловіка – послав тато», – говорила Людмила Марківна про свого нового чоловіка. Цивільний шлюб із 23-літнім Костянтином Купервейсом, піаністом в естрадному оркестрі і композитором, який подає надії, вірність і самовіддача чоловіка дозволили акторці відчути розуміння і надійний тил протягом довгих 18 років. Але для Людмили Марківни це був стрімкий час творчого злету і повернення на екран як акторки різнопланової і непередбачуваної. Вона стала чітко дослухатися до режисерів, особливо в нетипових для її амплуа ролях. В. Трегубович, ризикуючи своєю і її подальшою кар'єрою, зняв Гурченко в головній ролі у фільмі «Старі стіни». Картина відкрила перед глядачами нові грані її майстерності, що значно підняли акторський престиж Людмили Марківни. За роль директора ткацької фабрики в цьому фільмі Гурченко було удостоено Державної премії РРФСР.
Подальше її акторське життя нагадувало «ріг достатку». Вона раділа кожній ролі. Іноді, не довіряючи акторському щастю та примхам режисерів, пропускала «більш цікаві і вагомі ролі». Це гарячкове «швидше в кадр» позбавило її ролі у фільмі Микити Михалкова «Незакінчена п'єса для механічного піаніно», зате маленькі глядачі побачили її в картині «Мама». Цю роль і кілька наступних вона грала з важким переломом ноги, отриманим на зйомках.
Гурченко прекрасно виконувала складні «життєві» ролі. «Можна пережити на екрані драму, трагедію людини тільки тоді, коли ти сам пережив у житті щось приблизно схоже. Можна зіграти, але не прожити». Дитячі, але чіткі спогади про війну, характери і поведінку сусідок і знайомих допомогли їй знайти основні риси й індивідуальні штрихи для своїх героїнь у фільмах «П'ять вечорів», «Сибіріада», «Двадцять днів без війни», «Польоти уві сні і наяву», «Прохіндіада». А в стрічках «Небесні ластівки», «Вокзал для двох», «Любов і голуби» вона грала «різну себе». У «Бенефісах» Крамарова, Мартінсона, Васильєвої і, звичайно, у своєму власному Гурченко розкрилась як незрівнянна акторка шоу. Вона злітала усе вище і вище і непомітно для себе одного разу залишила десь на землі людину, яка