Вступ до психоаналізу. Зиґмунд Фройд
Читать онлайн книгу.
з місця в дослідженні сновидь. А тепер я вам зроблю одну виразну пропозицію. Приймімо як гіпотезу, що стане основою для всіх дальших пошуків, наступне твердження: сновиддя – не соматичний, а психічний феномен. Що це означає, ви знаєте, але що дає нам підстави визнавати таку гіпотезу? Ніщо, але й ніщо не заважає дотримуватися її. Річ ось у чому: якщо сновиддя – соматичний феномен, воно нас не обходить; воно нас може цікавити лише за умови, що це психічний феномен. Тому ми працюватимемо, гадаючи, ніби гіпотеза правдива, і побачимо, що з цього вийде. Самі результати нашої роботи вирішать, чи слід нам і далі дотримуватися свого припущення і вбачати в ньому вже цілком слушний висновок із проведених досліджень. А чого ми, власне, прагнемо досягти, навіщо працюємо? Ми прагнемо – і такою є мета взагалі всіх наукових досліджень – зрозуміти феномени, з’ясувати їхні взаємозв’язки і, нарешті, там, де можливо, поширити свою владу над ними.
Тож далі ми працюватимемо, спираючись на гіпотезу, що сновиддя – психічний феномен. У такому разі це вчинки і висловлення сновидця, але такі, що нічого нам не кажуть, бо ми не розуміємо їх. Що ви робите в тому разі, коли я вам скажу щось незрозуміле? Запитуєте мене, чи не так? А чом би й нам не вчинити так само: запитати сновидця, що означає його сон?
Пригадайте, колись ми вже опинялися в такій ситуації. Це було тоді, коли ми досліджували окремі хибні дії, певні випадки мовних похибок. Хтось сказав: «Стали гидомі речі», і ми його запитали, – ні, на щастя, не ми, а люди, які взагалі не мають нічого спільного з психоаналізом, – тож ті інші запитали його, що він мав на увазі, вживши ці незрозумілі слова. Той зразу відповів, що мав намір сказати: «То була гидота», проте згнітив свій намір і замінив його лагіднішім: «Стали відомі речі». Я вже тоді вам пояснював, що таке розпитування – модель усякого психоаналітичного дослідження, і ви розумієте тепер, що там, де йдеться про з’ясування загадок, техніка психоаналізу полягає в тому, щоб якомога заохочувати аналізованого самому давати на них відповіді. Тож треба самого сновидця запитати, що означає його сон.
Проте зрозуміло, що зі снами не все так просто. При хибних діях цей метод працює лише в певній кількості випадків; в інших випадках запитуваний відмовляється відповідати і навіть з обуренням відкидає відповідь, яку ми йому підказуємо. При сновиддях випадків першого роду просто немає, сновидець завжди каже, що нічого не знає. Відкинути наше тлумачення він теж не може, бо ми йому не пропонуємо ніякого. Що, невже ми знову мусимо полишити свої спроби? Якщо він нічого не знає, ми нічого не знаємо і хтось третій, напевне, теж нічого не знає, то нема жодної надії, що можна знайти якусь відповідь. Гаразд, якщо ваша ласка, відступайтеся. А коли у вас такого бажання нема, йдіть зі мною далі. Бо, запевняю вас, дуже можливо, ба навіть ще й як імовірно, що сновидець усе-таки знає, що саме означає його сон; він тільки не знає, що він знає, і тому думає, ніби нічого не знає.
Ви, певне, звернете мою увагу, що я тут знову запровадив припущення,