Вступ до психоаналізу. Зиґмунд Фройд
Читать онлайн книгу.
щодо сновиддя можна набути тільки кружним шляхом через Бернгаймові експерименти. Але забуте і все ж відоме ім’я мені не доступне. Невдовзі досвід переконує мене, що, хоч як інтенсивно думати про забуте ім’я, це нічому не зараджує. Проте щоразу замість забутого імені мені може спасти на гадку якесь інше ім’я або навіть кілька імен. Тільки тоді, коли це інше ім’я виринає спонтанно, стає очевидною подібність цієї ситуації до ситуації при аналізі сновидь. Адже елемент сновиддя – не те, чого я шукаю, це тільки замінник чогось іншого – власне того, чого я не знаю, але хочу виявити з допомогою аналізу сновидь. Різниця знову-таки полягає тільки в тому, що при забуванні назв я чудово знаю, що назва-замінник – не та, яка мені потрібна, тоді як до такого уявлення про елемент сновиддями доходимо лише після тяжких зусиль. Тепер і при забуванні назв з’являється шлях, яким можна дістатися від назви-замінника до поки що прихованої правди – забутої назви. Якщо я скерую свою увагу на ту назву-замінник і шукатиму дальших, пов’язаних із нею асоціацій, то після довгих чи коротких блукань натраплю на забуту назву і при цьому з’ясую, що всі ті назви-замінники, які спонтанно спадали мені на гадку, певним чином пов’язані з забутою назвою, детерміновані нею.
Зараз я подам вам приклад такого аналізу. Одного дня я помітив, що не можу пригадати назви невеличкої країни на Рів’єрі, столиця якої – Монте-Карло. Це вкрай мене дратувало, але так воно сталось. Я почав пригадувати все, що знав про ту країну, думав про князя Альберта з дому Лузіньянів, про його шлюб, про його любов до підводних досліджень і взагалі про будь-що, чим я міг би скористатися, але ніщо мені не зараджувало. Тоді я полишив роздуми і замість утраченої назви став сподіватися інших, які спадали б мені на гадку. Вони не забарилися: саме Монте-Карло, далі П’ємонт, Албанія, Монтевідео, Коліко. Спершу мою увагу привернула Албанія, але її швидко заступило Монте-Негро,[16] мабуть, через протиставлення білого та чорного. Потім я зауважив, що чотири з цих назв-замінників містять той самий склад «мон», і миттю пригадав забуте слово, вигукнувши: «Монако!» Отже, назви-замінники й справді походять від забутої: чотири перші – від першого складу, а остання відтворює послідовність складів і кінцевий склад у повній формі. Крім того, я легко з’ясував, що саме тимчасово відібрало в мене ту назву: Монако – це італійська назва міста Мюнхен, і саме думки, пов’язані з цим містом, створили перешкоду, якої не могла здолати моя пам’ять.
Приклад, безперечно, чудовий, але дуже простий. В інших випадках до першої назви-замінника слід підбирати довгу низку асоціацій – тоді аналогія з аналізом сновидь проступала б виразніше. Такий досвід також у мене є. Колись один чужинець запросив мене випити з ним італійського вина, але в шинку виявилось, що він забув назву того вина, яке намірявся замовити, дарма що мав про нього найкращі спогади. З великого розмаїття назв-замінників, які спадали йому на гадку, заступаючи назву забуту, я спромігся
Чорногорія. –