Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі
Читать онлайн книгу.
Але я знаю одну річ.
– Що саме?
– Вони налякали Тюдорів майже до смерті. Ти бачила її обличчя? Ти бачила, як її архієпископ вибіг із кімнати?
Вестмінстерський палац, Лондон
Уперше я довідалася про заворушення на вулицях, коли величезні зовнішні двері Вестмінстерського палацу заскрипіли під натиском десятків людей і гримнули, зачиняючись. Потім я почула, як важко гупнула балка, яку опустили, щоб наглухо зачинити ворота. Ми забарикадувалися в королівському палаці. Королівська родина Англії так боялася лондонців, що відгороджувалася від них важкими ворітьми й важкими дверима.
Тримаючи руку на великому животі, я пішла в кімнати своєї матері. Вона стояла біля вікна, дивлячись понад мурами на лондонські вулиці, моя кузина Меґґі та моя сестра Анна стояли обабіч неї. Вона майже не обернулася, коли я увійшла, але Меґґі сказала через плече:
– Вони вдвічі збільшили кількість охоронців на мурах. Можна бачити, як вони вибігають із вартівні й стають по місцях.
– Що відбувається? – запитала я. – Що відбувається там унизу?
– Люди повстають проти Генриха Тюдора, – спокійно відповіла моя мати.
– Що ти сказала?
– Сотні уже зібралися біля палацу.
Я відчула, як дитина заворушилася в моєму животі. Я сіла й ковтнула повітря.
– Що нам робити?
– Залишатися тут, – рівним голосом відповіла моя мати. – Поки ми не побачимо, як нам бути.
– Де нам бути? – нетерпляче запитала я. – Де ми будемо в безпеці?
Вона озирнулася на моє побіліле обличчя й усміхнулася.
– Заспокойся, моя люба. Я маю на увазі, що ми залишимося тут, поки не побачимо, хто переміг.
– Ми бодай знаємо, хто проти кого воює?
Вона кивнула.
– Англійці, які досі люблять династію Йорків, проти нового короля, – сказала вона. – Ми перебуваємо в безпеці в будь-якому випадку. Якщо Ловел переможе в Йоркширі, якщо брати Стафорд виграють свої битви у Вустерширі, якщо лондонські громадяни візьмуть штурмом Тауер і візьмуть в облогу наш палац, – тоді ми до них вийдемо.
– І що ми зробимо? – прошепотіла я.
Я розривалася між дедалі більшим збудженням й абсолютним жахом.
– Повернемо собі трон, – відповіла моя мати безтурботним голосом. – Генрих Тюдор розпачливо воює, щоб утримати своє королівство лише через дев’ять місяців по тому, як він його завоював.
– Повернемо собі трон! – У моєму голосі прозвучав дикий жах.
Моя мати стенула плечима.
– Він для нас не втрачений, поки Англія живе в мирі, об’єднавшись під правлінням Генриха Тюдора. Але сьогодні ми бачимо ще одну битву у Війні кузенів. Можливо, Генрих – це лише епізод.
– Усі кузени померли! – вигукнула я. – Братів, які вийшли з династій Ланкастерів і Йорків уже немає!
Вона всміхнулася.
– Генрих Тюдор – кузен із династії Бофортів, – нагадала вона мені. – Ти належиш до династії Йорків. Ти маєш