Невідоме Розстріляне Відродження. Антология
Читать онлайн книгу.
віршів «Світотінь» (1918) та «Луни» (1919), збірки байок «Що й до чого» (1924), «Через решето» (1924), «Байки» (1926), п’єси-агітки «В єднанні сила» і «Кооперативна мобілізація» (1924), «Божа кооперація», «Добре роби – добре й буде» (1925), комедію «Шпана» (1926), збірку оповідань «Кримінальна хроніка та інші оповідання» (1927), повість «Гробовище» (1928), віршовану казку «Мацапура» (1929).
Належав до літературно-мистецького угруповання «Музаґет» (1919), а пізніше до літературних організацій «МАРС», «Плуг», «Ланка». У 1919–1921 рр. був членом Української Комуністичної партії (боротьбистів) і жив у Білій Церкві. У 1922–1923 рр. учителював у с. Трушки на Білоцерківщині, викладав математику.
Вперше В. Ярошенка заарештували 26.02.1933 р., але за «відсутністю складу злочину» через два з половиною місяці звільнили із-під варти. Вдруге він потрапив за ґрати 3.11.1936 р., а 13.07.1937 р. на закритому засіданні в Києві його засудили до розстрілу. Вирок виконали того ж дня.
«Хтось сонце списом за край зачепив…»
Хтось сонце списом за край зачепив
І владно потяг за темний обрій, —
Огняну цілину, розіп’яв, роз’ятрив —
Недобрий.
А там, – як об кремінь, – об сонце креше
Крицяним велетенським кресалом
І соняшним золотом захід мереже,
Мов палаючими коралями.
Мов палаючими крицями,
Мов палаючими зливами:
Розкидає іскри жар-птицями,
Жар-звірами і жар-рибами.
Вигинається зміями:
Вужами і гадюками —
Золотими віями
По повіках стука…
«Дзвенить і дзвонить…»
Дзвенить і дзвонить,
Пала і палить —
В гучні долоні
Ловить опали.
У моє серце вливає силу,
В усю істоту влива буяння
І крик бажання – якби-то крила —
За обрій щастя – до мук згорання!
Вечором травам – забавка —
Вітер жене в далину…
Чи потерчата чи мавки
Степову вкрали луну?
Крикнуть і зойкнуть – даремно
Відгук тане – мов тінь…
Ліс кривулькою темною
Повирізав далечінь.
Над лопухом пелехатим
Бражник уперто гуде,
Ніч павуком волохатим
Дня висисає мед.
Гримнуть би раптом з гармати,
Чи одшукався б тоді,
Тиші з луною розп’ятих,
Єдності згублений слід?
«Плакайте, плакайте, плакайте…»
Плакайте, плакайте, плакайте,
Гасне затеплений південь…
– Чуєте крукові крякоти
Там, де виспівував півень?
Сунеться хмарове оливо,
Тіні ганя по долині,
Захід, мов огнене коливо.
На панахиді по днині.
Сонце полонено хмарами —
Нетрами хмар пелехатими —
Князь світлозорий козарами
Дикими і волохатими.
Плакаймо, плакаймо, плакаймо:
Небо