Зона досяжності. Олексій Кацай
Читать онлайн книгу.
місцем поступився. Перед тим прискіпливо до неввічливості вивчивши обличчя Лариси. Мабуть, з контингенту старих глядачів «Рандеву». Які ще пам’ятають її. Частинами.
Радісна частина Лариси слабко посміхнулася до іншої, заклопотаної, яка неуважно дивилася через запилюжене скло на вулиці Гременця, що струменіли за ним повноводдям авто та хвильками пішоходів. А ще нещодавно було навпаки. Прогрес!
Але цільній і дорослій жінці Ларисі Леонідівні Яременко чомусь більше подобалось оте старе місто, зовсім тобі не прогресивне. Без великих бігбордів, але з високими тополями. Без гіперсексуальних реклам, але із затишними двориками, в яких пацани з їхньої школи бренькали на гітарах та цілувалися з її подругами, потягуючи разом з ними дешеве винце вдалині від батьківських очей. Зараз подряпані гітари замінилися лискучими плеєрами, а оте вино – престижним пивом, яке пилося на ходу, просто на очах в усіх. Довгі пристрасні поцілунки перетворилися на зручний предмет побуту. В усьому цьому не було нічого страшного. В усьому цьому було якесь неправильне порушення щемкої підліткової таємниці. На якій мало б грунтуватися справжнє, а не штучне, насичене й ризиковане, доросле життя. Пласт-масова свобода пухирилася в гущі мас.
Гременець стрімко подорослішав, але явно страждав від юнацької невпевненості у собі, ретельно приховуваної за антенами стільникового й супутникового зв’язку та безліччю, страждаючих хронічним енурезом, кондиціонерів. Місто долало свої психологічні комплекси технічною агресивністю. «Рандеву», до речі, до цього теж свою руку доклало, думала Лариса, висковзуючи з маршрутки, наче кісточка з придавленої вишні, і перебігаючи перехрестя на жовтий сигнал світлофору.
Світлофор розлютився й загрозливо спалахнув червоним. «Все одне я тебе люблю! – подумки послала вона йому повітряний поцілунок. – І місто це люблю! І Громку!»
Радісна частина знову почала брати гору. Усі можливі й неможливі негаразди здавалися і дрібними, і дріб’язковими. Як там Роман казав? «Нас із тобою не такими проблеми ламали – не зламали». Правильно казав.
Їхня срібляста «шкода» була акуратно припаркована майже на виїзді зі стоянки. Зручно й зі смаком. Можна спокійно сісти за кермо, на всяк випадок ще раз зиркнути на годинник і, ледь нахиливши дзеркальце заднього огляду, привести до ладу трохи розмазані губи. Кусала вона їх, чи що?
Працюючи помадою, Лариса вводила себе до робочого ритму. І так он скільки часу дарма витрачено! Отже, що в нас сьогодні? За двадцять хвилин – ранкова летучка. З цим швидко розберемось. За дві години нарада у босса. Там може виникнути питання Грєбньовського матеріалу. Вірніше, судячи з метушні Васька, обов’язково виникне. Отже, треба буде ще раз передивитися відеоряд, підняти всі файли з цієї проблеми, зробити пару-трійку дзвоників і, врешті решт, визначити чітку й виважену позицію. Аби на нараді спокійно й обгрунтовано викласти її боссові. Переконати його.
Повертаючи ключ запалювання і вмикаючи задню швидкість, Лариса мимохіть