Зона досяжності. Олексій Кацай
Читать онлайн книгу.
А тут!..
– Чого галасуєте? – скривилася презирливо, обходячи власну машину й дивлячись на ледь прим’ятий задній бампер. – Горлаєте чого? – повторила з придихом: на дверцятах «волги» взагалі була лише невеличка вм’ятина, прикрашена, щоправда, гребінцем величеньких подряпин. – Голос такий, начебто вас самоскид переїхав.
– Так назад, назад же треба дивитися, коли задню вмикаєш, – знову заскиглив «карлсон».
– А ви що, посигналити не могли? – перервала його Лариса. – Не могли?! Що, руки б відвалилися? Відвалилися? – зачастила, бачачи, що чоловічок знову набирає повні груди повітря. – Та й справ-то тут на пару-трійку сотень. Вам відразу заплатити, чи як? Лише тому, що поспішаю дуже.
«Карлсон» знову по-бабські сплеснув руками. Подобався йому цей жест. І раптом аж заверещав:
– Поспішаєш? Заплатити?! Ні, чи ви бачите, заплатить вона! От, народ! З нею по-чеські, а вона все по-пеські. Та в мене ж машина новенька! На гарантії. У кредит взята. А вона – заплатити! Ні, фіфочко, давай ДАІ викликати. Щоб протокол, щоб через суд, щоб документи…
Лариса роздратовано зиркнула на годинник: на летучку вона вже явно спізнювалася. Прийдеться Райку Черевик, завінформвідділом, напружувати, щоб підстрахувала.
– Та викликай! – махнула рукою в бік чоловічка. – Викликай ДАІ своє. Тільки язика притримай. Бо нарвешся.
І дістала мобілку. «Карлсон» вихопив свою. Та ще й у бік відійшов, начебто вона підслуховувати його хотіла. От, жлобяра! Був би Роман поряд, він би йому зараз видав. На повну котушку. А так навколо розпочав збиратися невеличкий натовп гаволовів і настрій знову стрімко падати униз. В усіх її частинах. Просто в болото розгуби й жалості до кожної з них.
Але виду щодо цього Лариса Леонідівна не показувала. Командирський тон Лариса Леонідівна тримала.
– Раю! – рубала слова. – Я затримуюсь. З ДАІ проблеми. Ні, нікого залучати не треба. Покеруєш за мене. Не забудь: Сашка з Тамарою на дванадцяту годину – до нового автосалону. На відкриття. В КРУ брифінг о півдругої. Сітку на майбутній тиждень не обговорюйте, хоч як Грєбньов своїм хвостиком не вимахував би. В мене сьогодні з боссом розмова, треба дещо обговорити. З озвучкою по фестивалю бардівському самі розберетесь. Все. Давай.
«Карслон», вже викликавши даішників, кидав на жінку короткі переможні погляди і, цокаючи язиком, обдивлявся свою автівку з усіх боків. Тобто, не лише з боку пошкодження.
«Чи не хоче ще щось на мене навісити?» – майнуло в Лариси. Тому вона трохи повагалася і на дисплеї її телефону з’явилася адреса нового виклику: «Громка». Громка мовчав. Роман Юхимович продовжували перебувати поза зоною досяжності. Лариса прикинула: якщо не затримався з покупкою квітів, які підкинув до квартири, і встиг на київську маршрутку, то має бути вже десь за Сулою. Там, здається, яма.
Зітхнула і сунула мобільник в сумочку. З іншого боку вокзальної площі, випростувавшись аж за пішохідним переходом, за нею сумними квадратними очима спостерігала, перша колись в Гременці, дев’ятиповерхівка. В ній, до речі, минула