Байстрючка. Марія Хімич
Читать онлайн книгу.
ти, головне, не переживай, – затурбувався Марко.
– Гаразд, – підвелася жінка. – Уже відпустило. Ти, напевно, голодна, – звернулася до мене, – роззувайся, роздягайся й заходь до хати.
З цими словами Зінаїда Іванівна покинула нас з Ірокезом наодинці. Я скинула свої шкари й розстібнула куртку.
– Ксенько, – стиха покликав мене Марко.
– Що? – підвела на нього очі.
– Не думай, що я – не сповна розуму, але тебе дещо попрошу: не їж і не пий того, що мама тобі зараз запропонує, – на лиці Ірокеза читався непідроблений переляк.
– А що таке? – і собі злякалася.
– Вона може щось підсипати, – запевнив Марко.
– Отруту для пацюків? – посміхнулася.
– І її також… А може, і щось гірше, – змалів парубок.
– Тоді не буду, – пообіцяла.
– Я радий, що ти, сестро, знайшлася, – сказав Марко.
Підійшла поближче й обійняла його. Мене всю пронизало струмом: уперше пожалкувала, що Марко – мій брат…
10 Зіна
Мій бідолашний скалічений Назаре! Я тримала твою голову на своїх колінах і свідомо тягнула час, аби зателефонувати до «швидкої», давно прожованою, і від того несмачною, жуйкою.
Твоє серце (ця прибита синиця, яка була мені дорожча за всіх орлів, разом узятих) стукало щоразу рідше. Я вдивлялася у твої напівзаплющені очі й намагалася побачити в них своє відображення. Ти хотів щось мені сказати, язик неслухняно повертався, і ти давився ним, мов отруєним шматком м’яса.
Мій Гриць, якого я не стала ділити ні з ким… Твої батьки, Назаре, мали б назвати тебе саме так…
11 Віта
Я не стала вичитувати Варварку за те, що вона проговорилася. Однаково правда поплавком завжди вистрелює на поверхню, без різниці, скільки їй років – два, три чи дванадцять.
Мені було лишень образливо, що дочка не виконала мого прохання мовчати. Вона, мабуть, уже сама про все здогадалася: усю дорогу до бабусі я мало розмовляла й виглядала стурбованою.
З моєю мамою було все гаразд. Ну, не все – вона захворіла, проте не серйозно. На неї смерть чекала в наступному столітті, а до нього ще так далеко! На перший погляд.
Я відправилася в цю поїздку й узяла із собою Варварку для того, щоб не заважати Ксеньці. Її зустріч із братом мусила відбутися – ця подія мала безліч варіантів та передумов, як і кожна доленосна.
Наслідки від цієї зустрічі теж могли бути різними. Я дуже сподівалася, що моя готовність і навіть жертовність посприяти долі якось її умилосердить і вона не вчинить так, як того хоче вітроподібна непідкупна фортуна.
12 Зіна
Отруту для пацюків я, звичайно, не збиралася підсипати в їжу й питво для новоявленої родички. А ось трохи перетертих лап ропух, крилець опівнічного кажана й водички, якою обмивали покійника, мали б досить не зле забити памороки «сестричці». Так їй і треба! А то ще, гляди, батькову спадщину вимагатиме…
Прийшли син із дівкою.
– То як тебе звати, доцю? – запитала з улесливою материнською усмішкою.
– Ксенькою, –