Байстрючка. Марія Хімич
Читать онлайн книгу.
нього вже була сім’я. І син. Хоча не в тому річ. Твій батько… Бачиш, він був гульвіса. Мені здається, що йому мама просто набридла, – висловила свою гіпотезу.
– Думаєш? – засумнівалася Ксенька.
– Але хіба можна щось стверджувати стовідсотково? – продовжила роздуми. – Цікаво, що дружина Назара Письки була старша за нього на дванадцять років!
Ксенька присвиснула.
– Не свисти – грошей не буде! – попросила, адже успадкувала від матері не лише красу, але й практичність. – Коли мама була тобою вагітна, з нею трапилася та неприємність…
– Яка це? – очі Ксеньки стали двома круглими блималами пекінеса, якому хазяїн ненароком притиснув хвоста.
– Хіба ти не знаєш? – здивувалася, чомусь здавалося, що сестрі це давно відомо.
– Ні! – запевнила Ксенька. – Розказуй!
– Коли мама завідувала продовольством в одній заводській їдальні, туди неочікувано нагрянула перевірка й знайшла недостачу… Винних не потрібно було довго шукати – ось вам завідувачка, а ось – головний бухгалтер.
– А мама справді щось поцупила? – нажахалася Ксенька.
– Ой, Ксенько, ти як дитя! Тоді, за Радянського Союзу, усі щось крали. І не мали це за злочин. І мама в тому числі. Але тим, що зверху, прийшло в голову навести лад. От вони й прикрутили гайки. Шкода, що саме мама потрапила під ревізійний коток.
– Маму засудили? – затремтіли губи в сестри.
– Звичайно! – хмикнула. – Ото наївність! Але їй пощастило. З огляду на її добропорядне минуле й вагітність, мамі присудили всього три місяці виправних робіт. А ось головна бухгалтерка відмучилася за всіх працівників їдальні, нечистих на руку: їй дали два роки тюрми. Недалекоглядна, їй потрібно було терміново вагітніти! Жартую. У головної бухгалтерки замість вагітності були хворі нирки. Але це не викликало жалощів у сліпої Феміди. На жаль, та нещасна жінка померла у в’язниці від своєї хронічної недуги.
– Страшне, – зітхнула Ксеня. – А мій батько що? Підтримував маму?
– Перший час – так, – підтвердила. – Але, гадаю, уся та судова тяганина відштовхнула його від мами. Назар став рідше приїжджати (жив в іншому містечку), а потім мама, відбувши покарання й народивши тебе, вирішила виїхати з міста в це глухе село – Р.
– Ніяке воно не село, це райцентр! – заступилася за місце проживання сестра, адже все дитинство провела саме в ньому.
Звичайно, у подібних маленьких містечках добре живеться лише дітям і старим. Ну, ще таким ураженим підступною долею особам, як мама, які самі шукають спокою й забуття. А для молоді таке середовище проживання загрожує тільки безбожною пиятикою, тож вона при нагоді звалює подалі, до великих міст.
– Так, звичайно, – з кривою усмішечкою погодилася.
– А чому мама виїхала з міста? – поцікавилася Ксенька, усе ж таки таємно вона бажала жити в крутішому «райцентрі».
– За спеціальністю, кухарем, вона вже не мала права працювати, сусіди криво дивилися й зводили наклепи, тому й дременула куди очі бачать – у Задрипинськ…
– Та годі тобі, – мовила