Нездоланний. Лі Чайлд
Читать онлайн книгу.
штук, коли йшла у відставку.
– Хіба це дозволено?
– Мабуть, ні.
– Але ви все одно мені її продемонстрували.
– Тільки для того, щоб привернути до себе вашу увагу. А ще для того, щоб ви мені довіряли. Тепер я працюю приватним детективом. Але не тим, який робить таємні фото в готелях. Я хочу, щоб ви це зрозуміли.
– Навіщо?
– Мені потрібно дізнатись, для чого ви сюди приїхали.
– Ви марнуєте свій час. Не знаю, які у вас проблеми, але я точно не маю до них жодного стосунку.
– Я хочу знати, чи ви також приїхали сюди по роботі. Ми можемо працювати в одному напрямку. А можемо й обоє марнувати тут час.
– Я тут не по роботі. І я не дотримуюсь ніякого напрямку. Я лише випадковий перехожий.
– Ви впевнені?
– Стовідсотково.
– Чому я маю вам вірити?
– Мені байдуже, вірите ви мені чи ні.
– Подивіться на це з моєї точки зору.
Раптом Ричер запитав:
– Ким ви були до того, як стали агентом ФБР?
Ченґ відповіла:
– Я працювала офіцером поліції в Коннектикуті. Патрульним поліціянтом.
– Чудово. А я був військовим поліціянтом. Власне, ми колеги. У певному сенсі. Повірте мені на слово. Я тут просто випадково.
– У яких військах ви служили?
Ричер відповів:
– У збройних силах.
– Що ви там робили?
– Усе, що мені наказували. Тобто всього потроху. Зазвичай я займався кримінальними розслідуваннями. Шахрайство, крадіжки, убивства, державні злочини. Усе, що вчиняють люди, якщо їм це дозволити.
– Як вас звуть?
– Джек Ричер. Майор у відставці, колишній працівник 110-го відділку військової поліції. Я також утратив свою роботу.
Ченґ повільно кивнула і, здається, трохи заспокоїлася. Але пильності не втратила. Вона знову запитала, проте цього разу вже спокійніше:
– Ви впевнені, що ви тут не на завданні?
Ричер відповів:
– Абсолютно.
– Чим ви займаєтесь тепер?
– Нічим.
– Що ви хочете цим сказати?
– Те, що й сказав. Я подорожую. Переїжджаю з одного місця на інше. Відвідую різні місцини. Їжджу, куди забажаю.
– Увесь час?
– Мене це влаштовує.
– Де ви живете?
– Ніде. І всюди. Сьогодні я живу тут.
– У вас немає дому?
– Він мені не потрібен. Мене б усе одно там ніколи не було.
– Ви раніше бували в Материному Спочинку?
– Ніколи.
– Тоді навіщо ви сюди приїхали, якщо у вас немає тут роботи?
– Я лише проїжджав повз. Це була радше моя примха, з цікавості – через назву цього місця.
Ченґ на мить замовкла, а тоді раптово всміхнулася, з трохи прихованим сумом.
– Розумію, – сказала вона. – Я навіть уявляю собі цей фільм. У фінальній сцені показали б великим планом перекошений дерев’яний хрест із двох дощок, збитих докупи цвяхами, а на ньому був би напис, зроблений гарячим оцупком із вогнища. На задньому плані рушає з місця караван фургонів та поволі зникає вдалині. А потім ідуть титри.
– Ви